Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Собака знову напружився й люто загарчав.
Негору врешті вийшов із камбуза.
Тільки-но він ступив на палубу, як собака стрибнув на нього, намагаючись схопити його за горлянку.
Кок ударив собаку кочергою, якою озброївся, виходячи з камбуза. Матроси схопили собаку й стримали його.
- Ви знаєте цього пса? - спитав капітан Халл у кока.
- Я? - перепитав Негору.- Зроду його не бачив.
- Дуже дивно! - прошепотів Дік Сенд
Розділ IV
ПОРЯТОВАНІ З «ВАЛЬДЕКА»
Торгівля рабами все ще провадиться у великому масштабі по всій Екваторіальній Африці. 31 Незважаючи на англійські й французькі військові кораблі, що крейсують у прибережних водах, судна з чорним товаром рік у рік відпливають од берегів Англії й Мозамбіку, беручи курс у різні кінці світу і, слід додати, світу цивілізованого.
Капітан Халл про це знав.
Хоч у ці широти й не запливали работорговці, однак могло бути, що врятовані негри належали до партії невільників, котрих «Вальдек» віз на продаж у якусь тихоокеанську колонію. Якщо так, то ці негри стали вільні, ступивши на борт «Пілігрима». І капітанові кортіло їм про це сказати.
Тим часом потерпілих із «Вальдека» оточили якнайбільшим піклуванням. Місіс Уелдон, котрій допомагали Нен і Дік Сенд, напоїла кожного свіжою холодною водою, якої ті не пили стільки днів. Вода та легка їжа повернули їм сили.
Найстаріший із негрів - йому було років шістдесят - невдовзі заговорив. Він відповідав на запитання по-англійському.
- Ваш корабель зіткнувся з іншим? - насамперед спитав капітан Халл.
- Еге ж,- відповів негр.- Десять днів тому темної ночі на нас наскочив якийсь корабель. Ми спали...
- А що сталося з командою «Вальдека»?
- Коли ми піднялися на палубу, там уже нікого не було.
- А може, команда перебралася на борт корабля, який ударив вас? - спитав капітан Халл.
- Слід сподіватися, що саме так і сталося...
- А хіба корабель після зіткнення не зупинився, щоб підібрати потерпілих?
- Ні.
- А він сам не затонув?
- Ні, він не затонув,- відповів старий негр, похитавши головою.- Ми бачили, як він втікав у темряві.
Його слова підтвердили всі потерпілі з «Вальдека». Хоч це і може здатися неймовірним, але трапляється, що деякі капітани, з вини котрих сталася катастрофа, втікають, не подавши допомоги своїм жертвам.
Коли візник зіб’є когось на вулиці й утече, кинувши нещасного напризволяще, це заслуговує якнайсуворішого осуду. Однак потерпілому на вулиці неодмінно нададуть допомогу. А що сказати про тих, хто кидав потопаючих у відкритому морі? Вони ганьблять рід людський!
Капітан Халл знав чимало випадків такого нелюдського поводження. Він повторив місіс Уелдон, що такі факти, хоч би якими страхітливими вони здавалися, на жаль, трапляються нерідко.
Потім капітан знову заходився розпитувати потерпілого.
- Звідки йшов «Вальдек»?
- Із Мельбурна.
- То ви не раби?
- Ні! - відповів старий негр, випростуючись на весь зріст.- Ми зі штату Пенсільванія, громадяни вільної Америки.
- Друзі мої,- мовив капітан Халл,- знайте: на борту американського брига «Пілігрим» вашій свободі ніщо не загрожує.
І справді - ці п’ять негрів були зі штату Пенсільванія. Найстарішого з них продали в рабство й вивезла з Африки до Сполучених Штатів, коли йому минуло всього шість років. Він став вільним після скасування рабства в Америці. Що ж до його товаришів, багато молодших за нього, то вони були дітьми вже звільнених батьків, народилися вільними, і жоден білий не міг би заявити на них права власності. Вони навіть не знали того жаргону, яким говорили негри перед війною - до речі, війною проти рабства, 32 - що в ньому дієслова не відмінювались і вживалися тільки в неозначеній формі. Отже, ці негри виїхали зі Сполучених Штатів вільними громадянами і поверталися вільними громадянами на батьківщину.
Вони розповіли капітанові Халлу, що найнялись на плантацію до одного англійця під Мельбурном у Південній Австралії. Там вони працювали три роки за контрактом і, заробивши грошей, вирішили повернутися додому.
Вони сіли на «Вальдек», оплативши проїзд як звичайні пасажири. Відпливли з Мельбурна 5 грудня, а через сімнадцять днів, темної ночі, з «Вальдеком» зіткнувся якийсь великий пароплав.
Негри спали. Від страшного удару вони прокинулися і за кілька секунд вибігли на палубу.
Щогли вже попадали в море, і «Вальдек» лежав на боці.
Що ж до капітана та команди «Вальдека», то всі вони зникли: декого, певно, викинуло в море, а інші встигли перебратись на корабель, що зіткнувся з «Вальдеком», а потім утік.
П’ятеро негрів залишилися самі на борту напівза-топленого корабля за тисячу двісті миль од найближчої землі.
Найстарішого негра звали Том. Завдяки своєму вікові, енергійній вдачі та здобутому за довге трудове життя досвідові, він був товаришам за старшого.
Решта негрів були молоді люди від двадцяти п’яти до тридцяти років; звали їх Бет, Остін, Актеон і Геркулес. Бет доводився сином старому Томові. Всі четверо - гарно збудовані, дужі хлопці; на невільничих ринках Центральної Африки за них заплатили б чимало. Хоч вони були вимучені, в них легко впізнавалися всі чудові риси цієї сильної раси, на яку встигло накласти свій відбиток ліберальне виховання, що його дістали негри в одній із численних шкіл Північної Америки.
Отож після зіткнення Том і його товариші залишались на «Вальдеку» самі. Вони не мали змоги ні полагодити корабель, ані навіть його покинути, бо обидві шлюпки розбито при зіткненні. Їм нічого не залишилось, як чекати - може, поблизу проходитиме якийсь корабель і їх помітять. А бриг тим часом зносили вітри й течії. Цим і пояснювалось те, що «Вальдека» зустріли так далеко від належного курсу, бо, вийшовши з Мельбурна він мав перебувати на багато нижчій широті.
Протягом десяти днів, які минули від зіткнення до появи «Пілігрима», п’ятеро негрів харчувалися продуктами, що їх познаходили в буфеті. Але всі дуже страждали від спраги: бочки з прісною водою, прив’язані на палубі, розбились від удару, а камбуз, де можна було чогось випити, геть затопило. Вчора Том і його товариші, яких мучила страшна спрага, знепритомніли. Отож «Пілігрим» вчасно прийшов на допомогу.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн», після закриття браузера.