Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другi дiти жвавi, - як дзига крутиться, на мiсцi не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! - як стрiла пуститься... Чiпка, як його звали, - не такий, нi! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води!" або - ножа, або - веретено... - то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть?" Отак розпитає, повагом устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... Мотря за це не любила Чiпки. - "Десь Чiпка у нас буде дуже велике ледащо! – жалiється Оришцi: - йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався..." А iнодi було й буханця улiпить Чiпцi в спину, щоб довго "не роздумував"... Тодi Чiпка руки опустить, реве на всю хату... Є, значить, робота бабi! Оришка справдi душi не чула в Чiпцi: так його любила й жалувала! I цяцьок йому надає, й iграшок яких там - полив'яного пiвника, свистiлочку, а їсти - сама не доїсть - йому зоставляє...
Як пiдрiс Чiпка - став бiгати, то вибiжить було з двору на вигiн, та прямо до дiтвори так i чеше. Так же й дiтвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а iнодi поб'ють та й проженуть... Недурно пани своїм родом величаються. На селi теж розпитують - хто якого роду... Тiльки те неоднаково, що в городi питають: чим той рiд уславився - чи давнiстю, чи боями, чи послугами. А село знає одну славу - честь. Тим на селi й питають: чи "чесного" роду? А тодi вже й братаються... Чiпка був "виродок"... Як же Чiпку прийняти дiтям до iграшки?! Хiба, щоб поглумитися...
- Виродок iде! - кричить, забачивши здалека Чiпку, бiлоголовий, миршавенький хлопчик.
- Запорток! - пiдхопить другий... - Ходiм до його!
Побiжать, оступлять кругом. То це ззаду хто-небудь i скубне Чiпку за чорне волосся. Окрутнеться Чiпка, насупить брови, скривиться, тiльки очима свiтить... Злi Чiпчинi очi, та недобрi й дiти, що довели до того. Понуро й гостро дивиться на них Чiпка. А тi - за боки беруться зо смiху...
- Чiпкої де ти взявся? - смикнувши Чiпку за полу, питає хто з хлопцiв. Мовчить Чiпка, - сопе.
- Ти з яйця вилупився?! - знову, другий...
Усi зареготались. Чiпка похнюпить голову, потупить в землю очi, копирсає нiгтем пiд нiгтем.
- Нi!.. мене бабуся на вгородi пiймала... в бур'янi, - одмовляє понуро та все копирсає пiд нiгтем...
Регiт - аж вигiн розлягається...
- Так ти. Чiпко, з бур'яну взявсь?..
- Нi...
- А де ж твiй батько, коли ти не з бур'яну?
- Не знаю...
- То-то й є... ти байстрюк!..
- Брешеш!.. - зиркнув, як той вовк, Чiпка.
- А хто ж ти?
- Я... Чiпка.
- Ти - Чепiга, а не Чiпка! - крикне хто з середини - i вскубне Чiпку...
- Чого ти скубешся? - з плачем вимовля Чiпка. – Постой, я бабусi скажу, - вона тобi дасть!
- Боюсь я твоєї бабусi, - куди ж пак! - одказує хлопець, та й знову вскубне.
За ним другий, третiй. Повертається Чiпка на всi боки в крузi, як ведмiдь на цепу, а хлопцi регочуться та за чуприну смичуть - аж поки не розплачеться Чiпка. Тодi вiзьмуть та й проженуть його геть.
Iде Чiпка додому, - iде та й плаче.
- Чого ти. Чiпко, плачеш? - стрiва Оришка. Чiпка жалiється, плаче... Бере його Оришка за руку, поведе в хату, почне умовляти.
- Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач, якi то лихi дiти: б'ють тебе, малого, зобижають... Не ходи!..
Утишиться трохи Чiпка, сяде на колiнах у баби, або приляже головкою. Щоб забавити дитину, почне йому баба казочку про рябеньку курочку або про горобця – доброго молодця... Чiпка слухає - й дума: "I чого отой дiд з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?.. I чому тiй билинi зразу не поколихати горобця - доброго молодця?!."
Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп'я рiвняло казку до життя, а життя до казки - i само собi мiркувало, дивувалося... В казцi звiрi та птицi те саме й так само говорять, як i люди... А так - птицi щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... I нiхто не знає, що вони кажуть... "А добре б - дознатись: що то каже скотина, як iде ревучи з поля додому? яку пiсню спiває пташка в лузi?.. I чого - однi пташки так гарно щебечуть, а от горобцi - тiльки цвiрiнькають?!. I про що то розмовляв травиця мiж собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками!.."
- Чи воли, бабусю, говорять?.. - питає Чiпка в Оришки.
- Бог їх зна, сину... Кажуть би то, що говорять.
- А птицi?
- I птицi говорять...
- Як же вони говорять? Про що вони говорять?.. – допитується.
I розказує баба, як умiє, про все те Чiпцi. "Скот, мов, нiколи не реве без нужди... як вертається додому та реве - то вiн радiє, що скоро дома буде, та спочине... А може, голодний, то поїсть, пiдживиться... А птицi щебечуть так, як сам господь дав: однiй сказав гарно щебетати, а другiй - нi. От соловейко - як гарно спiває? Вiн був колись людиною, та став пташкою..." Та й зачне розказувати, як одна мати та прокляла своїх дiток, - сина й дочку, - що вбили її мужа-ужа... Синок каже: "Не вбивай, сестро!" А сестра не послухала - вбила. За те мати й прокляла їх. Синовi ж каже: "Лети ти, сину, сiрим соловейком та щебечи людям i пiзно й раненько: щоб тебе люди слухали - й не наслухались! - А ти, - каже, - дочко, стань жалкою кропивою: щоб тебе люди проклинали, щоб тебе з городiв викидали!" - От син полетiв соловейком, а дочка стала кропивою... То-то: як соловейко щебече, то увесь мир його слуха - так гарно! А кропиву завжди виривають, як погане зiлля, - щоб i городини не глушило, й людей не жалило!
Такi казочки бабусинi, при самотньому життi, од-сторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.