BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

143
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 111
Перейти на сторінку:
баба зварить їстки, до­гляне, й нагодує, й спати положить, котка спiває..

Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорня­ве, головате, розумне... Тiльки якесь невеселе, вовчку­вате, ти­хе. Другi дiти жвавi, - як дзига крутиться, на мiсцi не вси­дить... Скажеш йому: дай те! дай друге! - як стрiла пу­ститься... Чiпка, як його звали, - не такий, нi! Оце, було, Мо­тря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води!" або - ножа, або - веретено... - то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи сто­їть?" Отак розпитає, повагом устане, повагом пiде, пi­днiме й повагом подасть... Мотря за це не любила Чiп­ки. - "Десь Чiпка у нас буде дуже велике ледащо! – жа­лi­єть­ся Оришцi: - йому як що робити, то треба за тиждень загад­увати, щоб роздумався..." А iнодi було й буханця улi­пить Чiпцi в спину, щоб довго "не роздумував"... Тодi Чiп­ка руки опустить, реве на всю хату... Є, значить, робота ба­бi! Оришка справдi душi не чула в Чiпцi: так його лю­би­ла й жалувала! I цяцьок йому надає, й iграшок яких там - полив'яного пiвника, сви­стiлочку, а їсти - сама не до­їсть - йому зоставляє...


Як пiдрiс Чiпка - став бiгати, то вибiжить було з двору на вигiн, та прямо до дiтвори так i чеше. Так же й дiтвора йо­го не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щи­пати, а iнодi поб'ють та й проженуть... Недурно пани своїм ро­дом величаються. На селi теж розпитують - хто якого ро­ду... Тiльки те неоднаково, що в городi питають: чим той рiд уславився - чи давнiстю, чи боями, чи послу­гами. А се­ло знає одну славу - честь. Тим на селi й пита­ють: чи "чес­ного" роду? А тодi вже й братаються... Чiпка був "ви­ро­док"... Як же Чiпку прийняти дiтям до iграшки?! Хiба, щоб поглумитися...


- Виродок iде! - кричить, забачивши здалека Чiпку, бi­ло­головий, миршавенький хлопчик.


- Запорток! - пiдхопить другий... - Ходiм до його!


Побiжать, оступлять кругом. То це ззаду хто-небудь i скуб­не Чiпку за чорне волосся. Окрутнеться Чiпка, насу­пить брови, скривиться, тiльки очима свiтить... Злi Чiп­чинi очi, та недобрi й дiти, що довели до того. Понуро й го­стро дивиться на них Чiпка. А тi - за боки беруться зо смi­ху...


- Чiпкої де ти взявся? - смикнувши Чiпку за полу, пи­тає хто з хлопцiв. Мовчить Чiпка, - сопе.


- Ти з яйця вилупився?! - знову, другий...


Усi зареготались. Чiпка похнюпить голову, потупить в землю очi, копирсає нiгтем пiд нiгтем.


- Нi!.. мене бабуся на вгородi пiймала... в бур'янi, - од­мов­ляє понуро та все копирсає пiд нiгтем...


Регiт - аж вигiн розлягається...


- Так ти. Чiпко, з бур'яну взявсь?..


- Нi...


- А де ж твiй батько, коли ти не з бур'яну?


- Не знаю...


- То-то й є... ти байстрюк!..


- Брешеш!.. - зиркнув, як той вовк, Чiпка.


- А хто ж ти?


- Я... Чiпка.


- Ти - Чепiга, а не Чiпка! - крикне хто з середини - i вску­бне Чiпку...


- Чого ти скубешся? - з плачем вимовля Чiпка. – По­стой, я бабусi скажу, - вона тобi дасть!


- Боюсь я твоєї бабусi, - куди ж пак! - одказує хлопець, та й знову вскубне.


За ним другий, третiй. Повертається Чiпка на всi боки в крузi, як ведмiдь на цепу, а хлопцi регочуться та за чу­прину смичуть - аж поки не розплачеться Чiпка. Тодi вi­зь­муть та й проженуть його геть.


Iде Чiпка додому, - iде та й плаче.


- Чого ти. Чiпко, плачеш? - стрiва Оришка. Чiпка жалiєть­ся, плаче... Бере його Оришка за руку, поведе в хату, почн­е умовляти.


- Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач, якi то ли­хi дiти: б'ють тебе, малого, зобижають... Не ходи!..


Утишиться трохи Чiпка, сяде на колiнах у баби, або при­ляже головкою. Щоб забавити дитину, почне йому ба­ба казочку про рябеньку курочку або про горобця – добро­го молодця... Чiпка слухає - й дума: "I чого отой дiд з ба­бою плаче? чого тая курочка кудкудаче?.. I чому тiй билинi зразу не поколихати горобця - доброго молодця?!."


Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йо­му не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп'я рiвняло казку до життя, а життя до казки - i само собi мiркувало, дивувалос­я... В казцi звiрi та птицi те саме й так само говорять, як i люди... А так - птицi щебечуть, воли ревуть, собаки га­вкають... I нiхто не знає, що вони кажуть... "А добре б - до­знатись: що то каже скотина, як iде ревучи з поля додому? яку пiсню спiває пташка в лузi?.. I чого - однi пташки так гарно щебечуть, а от горобцi - тiльки цвiрiнькають?!. I про що то розмовляв травиця мiж собою, коли, мов жива, ше­лестить малими листочками!.."


- Чи воли, бабусю, говорять?.. - питає Чiпка в Оришки.


- Бог їх зна, сину... Кажуть би то, що говорять.


- А птицi?


- I птицi говорять...


- Як же вони говорять? Про що вони говорять?.. – до­пи­тується.


I розказує баба, як умiє, про все те Чiпцi. "Скот, мов, нi­коли не реве без нужди... як вертається додому та реве - то вiн радiє, що скоро дома буде, та спочине... А може, голо­дний, то поїсть, пiдживиться... А птицi щебечуть так, як сам господь дав: однiй сказав гарно щебетати, а другiй - нi. От соловейко - як гарно спiває? Вiн був колись людиною, та став пташкою..." Та й зачне розказувати, як одна мати та прокляла своїх дiток, - сина й дочку, - що вбили її мужа-ужа... Синок каже: "Не вбивай, сестро!" А сестра не послуха­ла - вбила. За те мати й прокляла їх. Си­новi ж каже: "Лети ти, сину, сiрим соловейком та щебечи людям i пiзно й раненько: щоб тебе люди слухали - й не наслухались! - А ти, - каже, - дочко, стань жалкою кропивою: щоб тебе люди проклинали, щоб тебе з городiв викидали!" - От син поле­тiв соловейком, а дочка стала кропивою... То-то: як соло­вейко щебече, то увесь мир його слуха - так гарно! А кро­пиву завжди виривають, як погане зiлля, - щоб i городини не глу­ши­ло, й людей не жалило!


Такi казочки бабусинi, при самотньому життi, од-сто­ронь од товариства, пластом ложилися на дитячий ро­зум, гонили в

1 ... 6 7 8 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"