Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оддали Остапа в москалi перед покровою. А так, перед пущенням, породила Мотря сина, - та ще й породила неабияк. Роди були тяжко труднi: потугувала ними Мотря два днi й двi ночi, не своїм голосом викрикуючи... Що вже не робила "довгоп'ята баба"-повитуха, - нiщо не помагало. Ледве Мотря на той свiт не переставилась. Уже й не кричала й не стогнала - лежала мертвою колодою... Аж на третiй день "господь її помилував": серед тихого плачу Орищиного почувся голосний дитячий крик...
- Єнерал!.. - зрадiвши, скрикнула "довгоп'ята баба".
Оришка пiдняла руку, перехрестилася... Мотря важко зiтхнула - i розкрила сплющенi очi... Хату обняла тиха одрада.
Як же почули люди про такi роди, - знову загомонiли. Пiшло знов по селу шушукання, глум, таємнi страхи... Дiйшло до того, що нiхто вже Вареника не щитав i за чоловiка, а так-таки за самiсiнького куцого... Дехто помiтив i невеличкi рiжки на головi в його, як стригли в прийомi. А Кирило Кнур - недалечкий сусiда - Христом-богом клявся, що як купались з Остапом укупi, то й хвостика бачив... Не при хатi згадуючи - куций, та й годi!
А тут ще дитинка знайшлася, та ще при таких родах!!.
- Щось воно таки непевне, моя матiнко!.. - цокочуть жiнки, похитуючи головами.
I не одна й не двi нарошне забiгали в хату до Мотрi – довiдатись: чи немає на йому яких ознакiв? Одна якось забачила на лiвiм колiнцi невеличку родимку... "Оце ж воно й е!" - подумала та мерщiй з хати.
- А що?? - стрiва її кума.
- То ж воно, кумонько, саме!.. - каже кума, перехрестившись.
Незабаром цiле село слебезувало про ту пляму. Усi в один голос: "чортеня", та й годi!
Прийшлось кумiв брати, - нiхто не хоче. Що тут робити? Вже три днi як дитина нехрещена... Не дай, боже, якого случаю - i вмре, не уведене в закон!..
Кинулась Оришка по сусiдах... Всяк дякує, сторониться... Ходить вона по хатi - сама не своя: свiтить сiдим волосом, ломить сухi руки... Мотрi вже й не хвалиться: вона й без того ледве дише.
На той час лучились у селi перехожi москалi. Оришка до них: "Москалики-лебедики, охрестiм дитя!" Купила москалям кварту горiлки. Тодi один якось згодився. Москаль за кума, сама Оришка за куму.
Понесли до батюшки. А панотець i собi: "Як його такого виродка в хрест уводити?!"
"Боже мiй!.. що його робити на свiтi?!" - плаче Оришка, - та до попадi: "Матушка!.. я вас сього й того, я вам моток пряжi напряду, - умовте панотця!.."
Попадя зглянулась. Охрестив дитину батюшка: назвав Нечипором.
III
ДИТЯЧI ЛIТА
Не судилося Мотрi щастя. Не зазнала вона його змалку, не бачила дiвкою, жiнкою, не сподiвалася за-мужньою вдовою...
Не тiльки її, а й її матiр стару стали цуратися люди. Саме те мiсце, де вони жили, зробилося якимсь страшним, - стали його оббiгати... Казали, що до Мотрi кожної ночi змiй у димар лiтає: якийсь захожий чоловiк застав його в хатi та насилу з душею вирвався... Непевне мiсце! Бувало вночi нiхто не пройде повз їх хату, не перехрестившись; а дiтям - то й удень забороняли туди бiгати...
Мiсцина справдi стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебнi, неогороджена, необкопана - так рiвець невеличкий прокопаний та й годi... Iде скотина - нема перепону - через грядки так i чеше; собаки так i гнiздяться! - кубла повибивали... Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женився, то вона, мов, i бадьорилася; а як пiднялась лиха година, що замчала не тiльки лад у хатi, а й самого Остапа, - то й хата осунулась... Стрiха мiсцями повигнивала, покрiвля де-где провалилася, вiкна побитi: замiсть шибок - ганчiрки свiтять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала... Пусткою аж воняє! I всерединi не краще. Стiни чорнi, аж цвiллю взялися од води, що дощi поналивали крiзь лиху оселю; черевата пiч потрiскалась, - димiла, курiла; замiсть лав якiсь кривоногi ослiнчики - i сiсти на них страшно; стiл - ходором ходить; пiл - на п'ядь дошка од дошки: Мотря пiд холод двi дошки спалила, бо не було чим у хатi прокурити... Бiдота несказанна, злиднi невилазнi!
Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивилася й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стiльки горя приняли, стiльки клопоту звiдали... Вони б його давно кинули, якби було де притулитися. Та де його при недостачах, при убожествi?! Коли на роботу приймали Мотрю з опаскою.
Лiтом Мотря стає жати. У Пiсках нiхто не приймав, - бо помiтили, що в кого Мотря жне - вся нива закрутнями унизана. В сусiдньому селi Байраках Мотря хлiб заробляла, - на жнива становилася.
Що за лiто заробить Мотря, те за зиму й проживуть... коли ще й ставало! А було так, що нi дрiбка солi, нi пилинки борошна... Де вже думати про одежину!! Що, дiвуючи, придбала Мотря, то все позношувала: саме гноття та рам'я висiло... Як заробить конопель, - то й добре. Помочить їх, висушить, витiпа: костриця на топливо, волокно на прядиво. Напряде отак лiт за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб'є - спiдницю пошиє, юпку... У вибійчаному i в свято ходила. Другi в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив'язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спiдницi не вилазила. Бiленькою хусткою зав'яжеться, та й шмарує... Ото буденне й празникове! А що старе, дране, - позшиває, позаштопує, - матерi старе тiло прикриє, або дитинi - штанцi, куцину... Нужда!! На зиму на всiх одна юпка була. Пiде куди Мотря, - сиди, мати, з хлопчиком дома - й не рипайся! Пiти треба матерi, - сиди, Мотре... бо й чоботи однi!
Робота не страшна, як сила є. Мотря день i нiч в роботi та в роботi; лiтом - на полi, зимою - дома. А Оришка – стара вже, - нездужала, - тiльки й того, що доглядає дитини... Як лiтком немає Мотрi дома, -
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.