BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

143
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 111
Перейти на сторінку:
голили хлопцiв у мос­ка­лi: "У некрути його!.. лоб йому! лоб!.." - закричала гро­ма­да. Поїхав голова у Гетьманське, пiшов, куди треба, однiс, що годилось-i "перевертня" прямо з тюрми повели до прийом­у. Заголивши лоб, перевернули його ще вче­тверте - i став вiн з Вареника Хрущовим. Незабаром його ку­дись погнали, - та бiльше вiн нi вертався, нi озивався.


Оддали Остапа в москалi перед покровою. А так, пе­ред пущенням, породила Мотря сина, - та ще й породила не­абияк. Роди були тяжко труднi: потугувала ними Мо­тря два днi й двi ночi, не своїм голосом викрикуючи... Що вже не робила "довгоп'ята баба"-повитуха, - нiщо не по­ма­гало. Ледве Мотря на той свiт не переставилась. Уже й не крича­ла й не стогнала - лежала мертвою колодою... Аж на третiй день "господь її помилував": серед тихого пла­чу Орищино­го почувся голосний дитячий крик...


- Єнерал!.. - зрадiвши, скрикнула "довгоп'ята баба".


Оришка пiдняла руку, перехрестилася... Мотря важко зiт­хнула - i розкрила сплющенi очi... Хату обняла тиха од­ра­да.


Як же почули люди про такi роди, - знову загомонiли. Пi­шло знов по селу шушукання, глум, таємнi страхи... Дi­йшло до того, що нiхто вже Вареника не щитав i за чоловiк­а, а так-таки за самiсiнького куцого... Дехто помiтив i невеличкi рiжки на головi в його, як стригли в прийомi. А Кирило Кнур - недалечкий сусiда - Христом-богом кля­вся, що як купались з Остапом укупi, то й хвостика ба­чив... Не при хатi згадуючи - куций, та й годi!


А тут ще дитинка знайшлася, та ще при таких родах!!.


- Щось воно таки непевне, моя матiнко!.. - цокочуть жi­нки, похитуючи головами.


I не одна й не двi нарошне забiгали в хату до Мотрi – до­вiдатись: чи немає на йому яких ознакiв? Одна якось за­бачила на лiвiм колiнцi невеличку родимку... "Оце ж во­но й е!" - подумала та мерщiй з хати.


- А що?? - стрiва її кума.


- То ж воно, кумонько, саме!.. - каже кума, перехрести­вшись.


Незабаром цiле село слебезувало про ту пляму. Усi в один голос: "чортеня", та й годi!


Прийшлось кумiв брати, - нiхто не хоче. Що тут роби­ти? Вже три днi як дитина нехрещена... Не дай, боже, яко­го случаю - i вмре, не уведене в закон!..


Кинулась Оришка по сусiдах... Всяк дякує, сторони­ться... Ходить вона по хатi - сама не своя: свiтить сiдим во­ло­сом, ломить сухi руки... Мотрi вже й не хвалиться: во­на й без того ледве дише.


На той час лучились у селi перехожi москалi. Оришка до них: "Москалики-лебедики, охрестiм дитя!" Купила мо­скалям кварту горiлки. Тодi один якось згодився. Мо­скаль за кума, сама Оришка за куму.


Понесли до батюшки. А панотець i собi: "Як його таког­о виродка в хрест уводити?!"


"Боже мiй!.. що його робити на свiтi?!" - плаче Ори­шка, - та до попадi: "Матушка!.. я вас сього й того, я вам мо­ток пряжi напряду, - умовте панотця!.."


Попадя зглянулась. Охрестив дитину батюшка: на­звав Нечипором.





III


ДИТЯЧI ЛIТА




Не судилося Мотрi щастя. Не зазнала вона його зма­лку, не бачила дiвкою, жiнкою, не сподiвалася за-муж­ньою вдовою...


Не тiльки її, а й її матiр стару стали цуратися люди. Са­­ме те мiсце, де вони жили, зробилося якимсь стра­шним, - стали його оббiгати... Казали, що до Мотрi кожної но­чi змiй у димар лiтає: якийсь захожий чоловiк застав йо­го в хатi та насилу з душею вирвався... Непевне мiсце! Бу­вало вночi нiхто не пройде повз їх хату, не перехрести­вшись; а дiтям - то й удень забороняли туди бiгати...


Мiсцина справдi стала пустирем одгонити. Лежить за се­лом, на самому белебнi, неогороджена, необкопана - так рiвець невеличкий прокопаний та й годi... Iде скоти­на - нема перепону - через грядки так i чеше; собаки так i гнi­здяться! - кубла повибивали... Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женив­ся, то вона, мов, i бадьорилася; а як пiднялась лиха го­дина, що замчала не тiльки лад у хатi, а й самого Оста­па, - то й хата осунулась... Стрiха мiсцями повигнивала, по­крiвля де-где провалилася, вiкна побитi: замiсть ши­бок - ганчiрки свiтять; ще до того дощ та хуртовина об­била, об­шма­ру­вала... Пусткою аж воняє! I всерединi не кра­ще. Стi­ни чорнi, аж цвiллю взялися од води, що дощi по­наливали крiзь лиху оселю; черевата пiч потрiскалась, - димiла, курi­ла; замiсть лав якiсь кривоногi ослiнчики - i сi­сти на них страшно; стiл - ходором ходить; пiл - на п'ядь дошка од до­шки: Мотря пiд холод двi дошки спали­ла, бо не було чим у хатi прокурити... Бiдота несказанна, злид­нi невилазнi!


Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивила­ся й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стiльки горя приняли, стiльки клопоту звi­дали... Вони б його давно кинули, якби було де притулитис­я. Та де його при недостачах, при убожествi?! Коли на ро­боту приймали Мотрю з опаскою.


Лiтом Мотря стає жати. У Пiсках нiхто не приймав, - бо помiтили, що в кого Мотря жне - вся нива закрутнями уни­зана. В сусiдньому селi Байраках Мотря хлiб заробля­ла, - на жнива становилася.


Що за лiто заробить Мотря, те за зиму й проживуть... ко­ли ще й ставало! А було так, що нi дрiбка солi, нi пили­нки борошна... Де вже думати про одежину!! Що, дi­ву­ючи, придбала Мотря, то все позношувала: саме гноття та рам'я висiло... Як заробить конопель, - то й добре. По­мо­чить їх, ви­сушить, витiпа: костриця на топливо, во­ло­кно на пряди­во. Напряде отак лiт за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб'є - спiдницю пошиє, юпку... У ви­бій­ча­но­му i в свято ходила. Другi в плахтах та запасках, голови шо­вковими платками повив'язують, а Мотря з ви­бій­ча­ної юпки та спi­дницi не вилазила. Бiленькою хусткою зав'я­жеться, та й шмарує... Ото буденне й празникове! А що ста­ре, дране, - позшиває, позаштопує, - матерi старе тiло при­криє, або ди­тинi - штанцi, куцину... Нужда!! На зиму на всiх одна юпка була. Пiде куди Мотря, - сиди, мати, з хлоп­чиком дома - й не рипайся! Пiти треба матерi, - сиди, Мо­тре... бо й чоботи однi!


Робота не страшна, як сила є. Мотря день i нiч в робо­тi та в роботi; лiтом - на полi, зимою - дома. А Оришка – ста­ра вже, - нездужала, - тiльки й того, що доглядає ди­тини... Як лiтком немає Мотрi дома, -

1 ... 5 6 7 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"