Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

Стас

Друг прийшов якраз вчасно. Та потім щось пішло не так, як я планував. Я хотів, щоб він відвернув увагу Оксани, а я зміг поспілкуватись з Аліною. Та думок Павло читати не вміє, і вирішив, що супутницею для нього я привів Аліну, а не навпаки.

Та й дівчина мене вразила. До Павла щебетала за милу душу, коли на мої питання ледве вичавлювала з себе односкладну відповідь, якщо за неї не відповідала Оксана.

Уже задумався, чи так я все зрозумів? Бо спочатку здалось, що і дівчині я прийшовся до душі. Та мабуть, не настільки, як собі уявив. На мої гнівні погляди Павло не реагував. Сам був захоплений бесідою з моєю Аліною, так що очі світилися, і нічого іншого не помічав. Навіть красуня Оксана залишила друга байдужим.

Та і я з захопленням спостерігав, як Аліна розкривалася. Не соромилась, жартувала, посміхалась.

І все це не для мене. Ревність вже проривалась. Такого зі мною давно не було. Та що давно! Ніколи такого не було. Не скажу, що красень неймовірний, та з дівчатами проблем не мав, тільки натякав, що маю інтерес, і все — справ зроблена. Мало хто відмовлявся чи ігнорував мою компанію. А навіть, якщо так, то ж і мені було по барабану.

А тут! Щоб так вляпатись? Та я буду не я, якщо не виясню стосунки з дівчиною. Чого довго тягнути? Тільки вийдемо звідси, одразу проясню ситуацію. Якщо зачепив її, хай забуде про флірт з іншими. Бо чесне слово, буде багато проблем і неї, і в мене. Моя вона. Ось так відчуваю.

Навіть, подумати не міг, що допомога прийде з Оксаниного боку. Дівчині, або дуже нудно було, або не привикла, коли чоловіки її ігнорують. Бо сьогодні, Павло, уже другий хлопець, що на неї не звертає уваги, надаючи перевагу її подрузі.

Посміхнувся, коли приятель, почав жартувати з білявкою. Він з неї просто кепкував, зате Оксана розцвіла, увага тепер до неї одної прикута. А моя квіточка засумувала. Невже так рудий сподобався?

Придумав привід друга вивести з-за столу, щоб пояснити, куди свою "чарівність" не направляти. Коли відійшли доволі, щоб дівчата нас не почули, одразу даю настанови.

- До Аліни не пхайся. Вона зі мною.

- Та невже? - сміється той. - А мені так не здається, та і Аліні, також. Тобі більше пасуватиме з Ксюхою замутити.

- Ти, що не зрозумів? Кажу тобі — Аліна зі мною. - вже починаю нервувати, і злитись.

 І не можу зрозуміти, Павло, просто, хоче мене розізлити, чи таки і сам на Аліну запав.

- А вона знає, що з тобою? Може хай сама обирає. - ну це вже занадто.

- Не пхайся до неї, бо пожалієш. - випльовую.

Це також для мене в новинку, цапатись з другом через дівчину. Але вдіяти нічого з собою не можу. От впевнений, що ми повинні бути разом. І готовий кожного, хто зазіхне на моє, розірвати на частини. Ще такого зі мною не було. Та все, мабуть, буває вперше. По правді, і від рудого такого не чекав, щоб через дівчину, з другом хотів посваритись.

- Стас, думаю, так буде все по чесному. Хай сама обирає. Кого футболить, той відступає в бік, і більше не пхає свого носа в її сторону.

- Я не збираюся грати в ці ігри. - відповідаю.

- Це не ігри. Аліна має право сама вибрати хто їй до душі. Мені вона дуже сподобалась. І на відміну від твоїх тимчасових походеньок, я до неї з усією серйозністю підходжу. - відповідає мені Павло.

Приходиться визнати, що моя дівчинка, зачепила і друга. Не слабенько так. І якщо мені навіть звуку голосу її було не потрібно, тільки раз глянути в очі. То Рудик попав під чари, бо що мала робила, як не зачаровувала його, поки сиділи за столиком.

І, таки, Павло правий, вона сама має вибрати, і піти зі мною.

- Добре, нехай вибирає. - друг киває, що приймаю вірне рішення, та я тут же продовжую. - Та я не відступлю, якщо вибере тебе, я намагатимусь відбити її. Попереджаю, спокою вам не дам.

- Тоді аналогічно. Хотів, щоб ми по дорослому зробили все. Та ти повоювати хочеш. Що ж нехай. - і повертається до прилавка, робить замовлення.

А я думаю, в що я, тільки що, вляпався. Готовий втратити друга, через дівчину, з котрою толком навіть не знайомий, з якою ледь перекинувся кількома фразами. Та потім, ловлю себе на думці, що і рудий готовий піти проти нашої дружби через малознайому дівчину.

Повертаю погляд в бік до дівчат, оглядаю Аліну. Нічого особливого, темне волосся заплетене в косу, простенький сірий гольфик і сині джинси облягають ладну фігурку, невисоким ростом, сором'язлива, на обличчі нуль косметики. З першого погляду, зовсім не помітна. Та, ми обоє, прагнемо її уваги. Настільки, що готові один з одним змагатись.

Повертаємось з рудим за столик. Де він знову виливає на Аліну усю свою енергію, а вона відповідає йому взаємністю. Коли мені, знову, залишаються крихти її уваги, та односкладові фрази. Ой, дівчинко!!! Що ж ти робиш зі мною?

Ще деякий час сидимо в кафе. Зрештою виходимо. І уже на вулиці. Кажу Аліні.

- Я проведу тебе? Добре? -  дівчина трохи здивувалась, але не заперечила.

Та мій "друг" не відставав. Від Павла також поступила пропозиція.

- Або я тебе проведу? - і грає бровами — Сьогодні, принцесо, можеш вибирати між лицарів.

А моя дівчинка посміхається йому. Весело їй. За її спиною стоїть Оксана, котра спостерігає весь цей балаган. І, мабуть, думає, що попала в якусь паралельну реальність. Де раптом, в центрі уваги не вона, а її подруга. Та, треба сказати, лице тримає, і, нібито, підтримує подругу та рада за неї.

Моя маленька, зараз, всіх дивує, і мене в тому числі. Бо був впевнений, що піде з Павлом, так з ним весь час щебетала.

- Приємно було познайомитись, Рудик! Та в мене сьогодні один лицар, що врятував від падіння, то ж нехай і далі слідкує, щоб не послизнулась. - в кілька кроків долає відстань, і стає поряд зі мною.

Тепло посміхається до Павла. Та мене це вже не так дратує, вибрала все ж мою компанію.

Павло повертає голову до Оксани, прикладає руку до грудей і видає нове запрошення.