Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- То кажеш, бачила…Ну раз бачила, то приїзди, навчу, що треба робити.

- Куди їхати?

І жіночка легко назвала адресу і це було десь в Сумській області на краю світу.

- Я приїду.

Ну ясно, що якийсь Конотоп. Де ж ще відьмі бути, як не в Конотопі. Заглянула в гугл, той показав чотири години їзди. Пожурилася зі своєї долі. Наперед налаштувала нервову систему на облом. Всяке буває. То, щоб я дуже сильно завтра не засмучувалася я вже обмалювала найгірше вирішення ситуації. По всьому виходило, що втрачу я час, гроші на бензин і частину нервових клітин. Але то терпимо. Зате тепер виходило, що поспати мені потрібно було. А оце було певною проблемою. Спальних місць в моїй квартирі було аж одне, на якому неспокійно ворочалася моя свіжо надбана проблема.

Скривилася від щастя. Дістала плед і піжамний комплект, яким я так ще й ні разу не скористалася. І увага загадка, хто з нас завтра вранці більше здивується? Швидкий душ і по поверненню мене чекає Еміль, який нервово озирається довкола.

- Зі сном в тебе дійсно проблема, - пробурмотіла я.

Нерви у нього ще гірші чим в мене. На ліжку він аж підскочив і закрив собі рот рукою й широко розплющив очі.

- Ти що робиш? – закінчив він дивну пантоміму, коли я кинула на ліжко плед. 

- Спати лягаю.

- Зі мною? – перелякано перепитав він.

- В єдине ліжко яке є в мене вдома, - поправила я його.

- Мені це не подобається, - замотав він головою.

- Та мені якби байдуже, - хмикнула я. – Так в чому проблема?

- Я не буду спати в одному ліжку з якоюсь незнайомою тіткою.

- Ой, можна подумати, що твоя тушка в ліжку мене дуже тішить.

- Ти, що якась ненормальна? – прошелестів він.

- Я думала, що ми це ще десь в обід вияснили, - різко мій настрій побіг вгору і в ліжко я впала у такому піднесеному стані.

- Я додому, - підірвався він з ліжка.

- Паразитулі привіт передавай. Парочку ночей в тебе, я так думаю ще є.

- Що? – завмер він на місці.

- Для тієї сутності, ти лише їжа. Так, що нічого особистого, але доїсть вона тебе за кілька днів. В тебе там того енергетичного заряду десь, - і я так демонстративно звела до купки пальці, - ось стільки залишилося.

- Ти брешеш! - якось невпевнено так сказав він. 

- Вау, ти мене розкусив, як той батончик. У мене просто була рожева в крапочку мрія, завести замороку у твоїй подобі. І завтра я планую так чисто по приколу зганяти в Конотоп до відьми, яка пообіцяла навчити як позбутися паразитулі. Мені ж так нудно-ооо.

- Та не жени! – мотнув він головою.

- Не біси мене, - буркнула я.

- І чо? Правда, завтра поїдеш? – потоптався він на місці.

- Угу! – без ентузіазму підтвердила я ту блаженну думку. – А ти, або вимітайся, або вкладайся спати й завтра можеш зі мною поїхати.

Він завагався. Покрутив головою. Сходив на консультацію до свого внутрішнього голосу. Послухав, що там демони в його голові нашіптують. І крижаний лід в його погляді підтанув. Він знову підійшов до ліжка і майже сміливо влаштувався на своєму місці.

- Не лізь до мене, - буркнув до мене.

- Спи вже, безмозкий пуголовок.

Він причаївся з краю, але сон до нього не йшов. Та сволота й до мене не поспішала й десь шастала по усіх барвистих місцях. Проте перспектива восьми годин за кермом була гарним аргументом і я старанно намагалася розслабитися. Та де там, думки стадом овечок ганяли в голові. Люблю їх, такі натхненниці, уміють все: і накрутити себе на рівному місці, і заблукати на просторах розуму, і проявити свою пекельну гімнистіть, і висновки деякі такі зробити, що в самої складається враження, що мої світленькі зі здоровим глуздом давно в розлученні. Але, як не дивно, сопіння малознайомого хлопця в моєму ліжку мене присипляє.

   І прокидаюсь я цього разу не від своїх жахів, а від чужих. Клацаю світильник й пробую розбудити хлоп’я. Але він тільки метається по ліжку. Коли я все ж буджу його, то він тільки кліпає, як совеня оченятами й жадібно хлепче воду. Й так повторюється через кожну  годину.