Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Забирайся з дороги, – навіть посміхнувся бугаю за кермом, що сприйняв це явно якось не так.

Той вискочив з машини з битою і я не залишився чекати розвитку подій. Біг, не спиняючись,  аж до квартири, а потім вкотре перечитував той самий лист. Весь день, коли отримав його. Потім наступний і так далі. Не знаю як, але знайшов час, щоб таки підготувати текст для компанії, в штаті якої частково числився. І не було вже в ньому тієї звичної похмурості, яку наганяла буденність життя невдахи. У ньому знову були барви, як і кілька років тому, коли вони уклали зі мною контракт.

Решта ж часу пішла на думки та нарешті нормальний сон. Бо від передчуття того, що багато ночей будуть безсонними й сповненими роботи, захотілося виспатися наперед. Навіть дорожню сумку складав того ж ранку, що й планувався виліт. І зовсім не тому, що мав настільки мало речей, що чекав поки висохнуть останні й зможу покласти їх в сумку. Хоча те, що ходив лиш в спідньому два дні, говорило саме про це.

– Добре, бабусю. Цілую. Я теж тебе люблю. Так, обов’язково зателефоную, але мені вже справді час, – посміхався, хоч і не бачив рідненьку вже близько місяця. Єдину, кого мав і єдину, хто завжди підтримував.

Схопивши сумку, пішов до металодетекторів і якомога швидше їх пройшов. Ненавидів спізнюватися, а сьогодні все неначе змовилося проти мене. Сусіди погиркалися й на сходах все нагадувало який склад речей, через який заледве продерся. Потім ще автобус запізнився, тож довелося йти. А далі перекрита дорога й обхід. Знаю, мав вийти раніше, але чисто випадково проспав.

От і біг повз зали очікування до потрібного мені місця. І в останню секунду таки встиг крикнути стюардесі трішки зачекати. Хоча вона мене й не чула. Вся увага дівчини була прикута до довбаного ідола краси, що навіть не хотів перейти на біг, аби встигнути. Все йшов, неначе в сповільненій зйомці.

– Валєра, – фиркнув я, коли ми порівнялися.