Читати книгу - "Зрада"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-- Це тільки припущення, -- скривився Каспшик.
“Двієчник” демонстративно закотив очі й старанно збив попіл, трохи подумавши загасив недопалок.
-- Коменданте, дозвольте говорити прямо?
-- Вважаєш цю думку помилковою? Ти знаєш щось, чого не знає Головний Штаб? – буркнув Пілсудський.
-- Я можу пояснити це за пару хвилин, -- запропонував “двієчник”.
Ігноруючи застережливий погляд Бретцеля, він втупив очі в обличчя Маршала.
-- Гаразд, але коротко, -- дозволив той.
-- Все, що сказав пан генерал – правда, -- почав Кроне. – Я сам додав би до списку недоліків росіян набагато більше, однак у випадку війни вони не матимуть навіть половини того значення, яке ми їм сьогодні приписуємо.
Він оглянувся навколо, немов шукаючи опонентів, але ніхто не збирався його перебивати, хоча вираз обличчя Каспшика свідчив, що генерал стримується тільки з огляду на Пілсудського.
-- На полі бою має значення не тільки техніка чи організація, де росіяни дійсно нам програють, а й багато інших чинників. Наприклад, кількість людей і техніки. В цих показниках СССР набагато нас випереджає. Далі: рішучість.
-- Ви гадаєте, у робітничо-селянської армії мотивація краща, ніж в наших солдатів? – не витримав Каспшик.
-- Саме так, -- процідив Кроне. – Бо в нас ніхто не використає одичні апарати, щоб змусити військо чи навіть цивільне населення йти у самовбивчу атаку, ніхто не погрожуватиме солдатам смертю їхніх рідних, якщо вони здадуться або втечуть. Тому росіяни будуть воювати значно завзятіше, ніж передбачають наші експерти. Мало того, -- продовжив він після короткої перерви. – ми їх випереджаємо, якщо йдеться про деякі застосування одичних апаратів, однак, в справах пов‘язаних з наступом Совіти попереду. У нас немає “Дробарок” чи “Агонії”. Нарешті справа коштів…
-- Яких коштів? – Пілсудський насупив брови.
-- Звичайних, фінансових. Російські робітники заробляють в багато разів менше, ніж наші, тому комуністи виготовляють зброю набагато дешевше, ніж ми. До того ж в будь-яку мить вони можуть почати “економити”, морячи голодом Україну, або якийсь інший регіон. Війна для цього ідеальний претекст. Ми в жодному випадку не можемо собі дозволити сутички з Совітами, -- з натиском закінчив Кроне.
Пілсудський задумливо покивав головою – більше скидалося, що він погоджується з власними думками, ніж з аналізом “двієчника” – а тоді натиснув вмонтований в стіл електричний дзвінок. Майже відразу в дверях з‘явився ординарець Маршала.
-- Переклад готовий, -- доповів.
-- Давай!
Солдат поклав на стіл газету і долучений до неї видрукуваний на машині листок, клацнув каблуками й вийшов. Якийсь час Пілсудський уважно вивчав документ, оглянув газету, нарешті, підсунув усе Кроне.
-- Цього досить? – запитав.
-- Це найбільш відповідний момент, щоб Японська Імперія почала розв‘язувати проблеми Далекого Сходу. Західні країни, такі як Польща чи Румунія можуть діяти спільно з Японією, -- прочитав вголос офіцер.
-- Чия це думка? – зацікавився Каспшик.
-- Колишнього прем‘єра, пана Танахі, -- пояснив Кроне. – На наступній сторінці є стаття про необхідність отримання Японією контролю над північно-маньчжурської залізниці. Це шедевр, -- додав задоволено. – Росіяни накладуть в… гм… -- він непевно відкашлявся.
-- Полковнику Бретцель? – звернувся Пілсудський до шефа “Двійки”.
-- Янек має рацію, -- підтвердив той енергійно. – Це просто запрошення до війни проти СССР. Танахі надалі має величезний вплив, він зв‘язаний з найбільшими концернами, а всі знають, хто насправді править у Японії…
-- Тобто, перший крок зроблено, -- підсумував Маршал замислено.
Бретцель і Кроне рішуче кивнули, Каспшик сидів з загадковим виразом обличчя.
-- В такому разі всім дякую, -- закінчив зустріч Маршал.
Коли вони удвох йшли по сходах – Каспшик попрощався з ними, як тільки вони вийшли з кабінету, Кроне відчув, що друга – він вже давно так думав про Бретцеля – щось турбує. Ні, по ньому не було нічого видно – роки проведені у “Двійці” навчили його приховувати почуття, однак, в його рухах, чи в тому, як він тримав голову, відчувалася якась нервовість.
-- В чому справа? – буркнув нарешті Кроне.
Той поправив капелюха, натягнув рукавички, немов у буденних, тривіальних діях шукав спокою.
-- Знаю, що на тебе тиснуть, як на мене несправедливо, але ти не можеш запороти цю операцію, -- сказав він спокійним, рівним голосом. – Такого варіанту не існує, Янку. Якщо щось піде не так, не тільки Комендант тобі не пробачить. Я теж.
Від сірих, прикритих запухлими повіками очей Бретцеля повіяло холодом, як від січневої криги. Це пролунало не як погроза, швидше, як ствердження факту. Кроне відчув холодок по спині, послання було надзвичайно ясним – в цій операції не буде часткових успіхів. Виживуть тільки переможці…
***
Єжи Станяк почувався чудово, майже божественно. Він сидів вільно розкинувшись біля заставленого на дві особи столика в “Зємянській”, чекав на Герхарда Глюбе.
Цим разом він зовсім не боявся німця, в його венах досі палав холодним полум‘ям принесений Кроне “порошок”. Недавно він передав резидентові Абверу кілька сторінок супертаємного мобілізаційного плану, розробленого на випадок війни з Росією. І назвав свою ціну. Йому хотілося сміятися, коли він пригадував свої сумніви, вагання і всюдисущий, паралізуючий страх. Знав, що все закінчиться добре, це тільки питання правильного планування. Такої ж думки дотримувався той приємний офіцер з “Двійки” – Кроне. Головне планування.
Велику лисину Глюбе він побачив здалеку. Німець одягнений по цивільному виглядав не надто імпозантно, окрім сильно поріділої чуприни, враження псував також дешевий костюм, що висів на агенті Абверу. Новоприбулий виглядав роздратованим, Станяк прийняв це з поблажливістю – непросто звикнути, що ти перестав грати першу скрипку, а саме це, безсумнівно, трапилося з Глюбе, “Лютим Герхардом”, як його називали підвладні. Сьогодні всі козирі були на руках скромного капітана Єжи Станяка.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада», після закриття браузера.