Читати книгу - "Деймос і таємниця маски, Деймос Міллер"

Він вже збирався займати столик, за якому буде відбуватися побачення, як раптом, Деймос побачив, що до нього йде дуже гарна дівчина. Він одразу здогадався, що то була Деміна. У неї було темне каштанове волосся та маска на обличчі, що нагадувала Деймоса. Вона була одягнена у білу футболку, на якій був принт чорної кішки з чашкою кави. На ній були одягнені сині джинси та чорні кросівки. Загалом, хлопцю вона сподобалася.

- Привіт! - сказала вона коли побачила Деймоса.

- Привіт, Деміно! - відповів він.

- Вау, а ти гарне місце вибрав. На вулиці, ввечері...

- Так, згоден. - відповів Деймос і зрозумів її натяк, що це романтично.

- Так от, що будемо сьогодні замовляти?

- Ну незнаю. Напевно те, що мені по кишені. - Пожартував хлопець

- Не хвилюйся, якщо що, я можу доплатити. 

- Добре. - відповів Деймос. - Отже, я візьму собі тістечко з малиною та чашку кави. А ти що будеш? 

- Я візьму те що і ти. - відповіла Деміна радісним голосом. Вона обожнювала тістечка з малиною, тому вирішила замовити, те що і він.

Потім до них підійшов офіціант і прийняв замовлення. Він сказав, що вони отримають його через десять хвилин. 

- Що ж, Деміно, - сказав Деймос, - чекати не так вже і довго, може поговоримо?

- Давай, а на яку тему?

- Я хотів у тебе запитати, а ким ти мрієш стати?

- Співачкою. - впевнено сказала Деміна. - В мене навіть є написані пісні, але я нікому не розповідала про них. Хочеш, можу дати тобі, прочитати?

Деймос кивнув, та поринув у читання. У Деміни були довгі та чудові пісні. 

- Ого! Це найкращі пісні які я тільки читав! Зізнайся, скільки часу ти їх писала? - запитав здивований хлопець.

- Дякую! Мені дуже приємно це від тебе чути! Я одну пісню написала за три години. 

- Вау! Ти неймовірна!

- Ще раз дякую!

Вони так спілкувалися, що аж непомітили, коли їм принесли замовлення. Деймос почав їсти, як раптом він помітив Фобоса, який сидить у кущах і спостерігає за ними. Деймос хоче розібратися, навіщо Фобосу за ними стежити?

- Вибач, Деміно, мені треба до вбиральні.

- Окей, чекаю. - відповіла Деміна.

Хлопець пішов до кущів, де ховався його товариш, але його там не було.

- Що? - запитує себе Деймос. - Примарилося?

Але ні. Не примарилося. Хлопець помітив, як Фобос обережно йшов собі подалі від кафе. Деймос побіг за ним, і схопив його за капюшон, як вередливе кошення. 

- Одне питання, навіщо ти за мною стежиш?! - запитав Деймос.

- Ну, сам зрозумій! Ти вистрибнув з вікна, поліз на іржаву драбину, яка після твого дотику перетворилася на пил. Потім ти пострибав по дахах і пробіг декілька кварталів заради побачення, яке міг перенести на іншу дату! Друже, з тобою все нормально?! 

- Навіщо ти за мною стежиш? Я вже дорослий, і ти мені не батько, щоб за мене хвилюватися! До речі, я сам можу вирішувати, чи не вистрибувати мені з вікна, чи не перетворювати драбину на пил, чи не бігти декілька кварталів, заради побачення, яке міг перенести на іншу дату!

- Ого, а ти вмієш відстоювати свою думку. Добре, добре, більше не буду. Але обіцяй мені, що ти більше не будеш робити неймовірні трюки, без підготовки та страховки. Квити?

- Квити. - відповів Деймос, і подумав, що все, на сьогодні досить пригод. 

Але, раптом, хлопець відчув, як його передпліччя торкається чиясь ніжна жіноча рука. Це була Деміна.

- Привіт, як там вбиральня?

- О, привіт, та нормально, я тут просто старого знайомого побачив, ну і вирішили поговорити. До речі, хотів вас познайомити. Деміно, знайомся, це Фобос, друже знайомся, це Деміна.

- Я дуже радий з тобою познайомитися. - вічливо сказав Фобос.

- Я теж. - відповіла Деміна.

- Що ж, якщо ви познайомились, Фобосе, ти б не хотів приєднатися до нас? - сказав Деймос.

- Вибачай, але ні. Я згадав, що у мене справи.

Фобосу дуже хотілося залишитися з ними, але розумів, що це перше побачення Деймоса, тому вирішив їм не заважати.