Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

— Юрку, якщо вже зайшло про Франка, ти власне недавно перечитав його «Із секретів поетичної творчості». Чи впізнавав там свій процес творчості?

А: — Я з великою цікавістю взявся за ту його працю, але коли читав її, то радше відчував якийсь такий жаль. Знову шкода мені такого великого шматка зусиль і праці, бо вся вона в доволі курйозний спосіб застаріла й розсипалася вщент, щойно Франко її опублікував. Тобто він підійшов упритул до тієї проблематики, де треба вже Фройда. Це переддень Фройда. Франко, бідака, переробив-перелопатив усю ту скирту попередніх знань щодо психології творчості якраз напередодні Фройда з його переворотом. І тут приходить Фройд і закриває актуальність усього того попереднього знання, що його так сумлінно систематизував Франко!

— Так, тільки Фройд пішов по лінії фізіології, а Франкові йшлося про цілком інше, про творчість.

А: — Фройд відкрив нову систему координат. А Франко витратив купу зусиль, щоб українській громаді спопуляризувати стару. От де іронія долі! Поки Франко вважає, що тлумачить українцям передові західні погляди, вони вже перестають бути передовими. Франко спирається на Вундта — одного з представників вульґарно-фізіологічної школи. У Фройда теж можна спочатку говорити про якісь фізіологічні акценти. Але Фройд відразу ж іде далі — у теорію підсвідомого. А Франко? Так, це дуже старанна робота, з ретельно опрацьованими першоджерелами, з розбудованою аргументацією, надзвичайно струнка. Але от воно — прокляття невчасності! Запізненості. Ти чіпляєшся за якийсь останній вагон, а тут та сама західна думка породжує того, хто це все робить неважливим, деактуалізує весь той потяг з його останнім вагоном і заганяє в тупик. І далі все піде за його версією, Фройда. А взагалі, цікава була б монографія: «Франко і Фройд». Особливо «Фр і Фр» у назві.

— Такі паралелі між Франком і Фройдом вже досліджували, аналогії вражають: вони (і їхні матері) народилися того ж року, в обох батьки називалися Яків і обоє були названі в честь батькового батька, обоє одночасно одружилися і обоє мали однакові оцінки з матури, зрештою, «Тлумачення сновидінь» та «Із секретів поетичної творчості» написані того ж 1898 року.

А: — Що мене завжди розчаровувало у Франкові — це його постійна засаднича зневага до всіляких декадентів, формалістів, символістів. У цій праці він так само зневажливо пише про того ж Метерлінка чи кого він там ще згадує. Але, перепрошую, вони до сьогодні живуть в естетичній свідомості світу, а Франко — не надто. Хіба Франко став елементом світової естетичної спадщини? Та його навіть у сусідній Польщі не дуже знають. От ти питаєш, чи я цю його працю якимось чином співмірював зі своїм досвідом. Я скажу — ні, бо мій підхід бере свій початок усе-таки з XX сторіччя, а не з XIX. Це означає, що він починається з Фройда, але, зрозуміла річ, ним не обмежується, бо далі все стає цікавіше й цікавіше. Тому ця лектура Франка для мене була просто чимось інформативно-пізнавальним. Тобто Франко підбив якийсь там підсумок західної думки щодо психології творчості. У найкращих традиціях Просвітництва. Але він, на мій погляд, надміру сконцентрований на античності, розбиває Аристотеля, гаразд — чи не запізно розбивати того, хто й так давно вже розбитий? Натомість у тому його викладі є цілі лакуни, бо він, скажімо, або плавав, або нічого не знав про цілі школи й періоди. Наприклад, англійський суб’єктивізм. Локка в нього немає, Гоббса в нього немає. Як немає і французького Просвітництва. Багато, відносно багато цитує французькою, але я не впевнений, чи він вільно володів французькими джерелами. Іншими словами, чи достатньою була його французька. А це дуже суттєво, коли навіть якого-небудь Іполіта Тена цитуєш. Скажу, не без полемічного перебільшення, що Франко — класний, високого рівня галицько-український гімназійний учитель. Але не більше.

Б: — Він у тій праці, на початку, ще й про критику говорить, так? Що таке критика, хто такий критик і як він має писати. І воно ніби все правильно, але тільки якщо критику розуміти як писання рецензій. Бо рецензія має бути розумна, логічна, аргументовано пояснювати на прикладах, що добре, що погано. Але, знову ж таки, як і про поезію, він пише це в той час, коли є вже інше уявлення про критику, коли вже Оскар Вайлд доводив, що критика може бути зовсім інакшою, творчою і навіть цікавішою за літературу. Франко цього категорично не сприймає. Його позиція: хочете займатися творчістю, то йдіть і пишіть вірші, і не плутайте одне з другим. А час показав, що такої критики ставало все менше.

А: — Ну, може, рецензій менше не ставало…

Б: — Так, але слово «критика» вже вміщує набагато більше, ніж слово «рецензія». Це вже, з одного боку — наука, а з іншого — творчість…

А: — Усе це просто провокує на одну цитату. Ахматова (здається, то була Ахматова) сказала якось про Валерія Брюсова: «Он знал секреты, но ему недоступна тайна». Так і тут: якщо хтось ділиться секретами поетичної творчості, то це ще не значить, що таємниця йому по плечу.

— Сашко, а ти не думав перейти від колонок до романів чи інших більших форм?

Б: — Залежить, як розуміти слово «думати». Якщо в сенсі мріяти, то, може, й так. А якщо сісти і спробувати, то ні. Я взагалі написав лиш один текст… Є така організація Parasol, зайнята паліативною допомогою невиліковно хворим. І ця організація звернулася до різних авторів із пропозицією зробити збірку творів на тему хвороби, боротьби з нею, вмирання… І оскільки я мав трохи що про це сказати, то, звичайно, погодився. Це така доброчинна акція, гроші з проданих примірників ідуть на допомогу хворим. Ну, ви пам’ятаєте, кілька років тому я також потребував допомоги і моментально отримав її від сотень людей, і тепер