Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Міла 

Терпляче чекаю на Доманського, потрібно його на кінець провчити. Я не собачка, а тим більше не боягузка.

Тільки коли він з'явився, я зрозуміла яку дурість зробила на емоціях. Та відступати пізно, потрібно тримати планку до кінця. Випрямляю спинку, та посміхнувшись запрошую його рукою до столу.

Його очі стали темнішими за ніч, кожен сантиметр мого тіла не обійшовся без його уваги. Вся шкіра одразу ж покрилась мурашками, мені захотілося сховатися, але я сама почала цю гру.

Від хвилювання, моє серце билось дуже швидко. Я перевела погляд на стіл, потрібно на щось відволіктись. Беру стакан соку, моя рука тремтить настільки, що я проливаю його собі на груди. Дурнішої ситуації і не придумаєш. Перелякано дивлюсь на груди, та бачу як збільшились мої соски.

Щоки вже палають від сорому, хапаю швидко серветки, щоб хоч якось виправити ситуацію. Чорт, потрібно буде знову в душ йти.

Доманський так і стоїть на місці, просто спостерігаючи за мною. Уявляю що він там собі вже надумав, але з іншого боку мені байдуже. Удаю що нічого дивного не відбулося, та починаю їсти свій сніданок. Надіюсь це все на сьогодні, а то вдаватись ще бракувало, але він так на мене дивиться що цей варіант досить реальний.

— Я вже перестаю жаліти, що ти тут. Якщо це твій спосіб мене звабити, то краще подивися відео як це правильно робиться – ледь не давлюсь від його слів. Самооцінка в нього на висоті. Теж мені, не збираюсь я його зваблювати, придумав собі.

— Доманський, я не збиралась тебе зваблювати. Я впевнена, мені б і робити нічого не довелося, щоб ти мене захотів. Тому не живи ілюзіями – посміхаючись продовжую їсти.

— Сестру також так зустрічати будеш? – Луна, згадка про сестру нарешті повертає мене в реальність.

— Її знайшли? Де вона? – мій голос тремтів від хвилювання, а Доманський тільки посміхався.

— А ось і вона – серце зупинилося від його слів. Я перелякано повертаю голову на двері, але там нікого. Дурак.

— З тобою інфаркт зловити можна – кидаю злий погляд, та розумію що мені необхідно вдягнутись. Ось зараз я тобі помщусь.

Встаю та йду на пошуки його кімнати. Ти пошкодуєш про свій вчинок. Заглядаю у кожну кімнату, та нарешті знаходжу потрібну. Стіни тут красивого благородного синього кольору, смарагдові штори красиво доповнюють кімнату. Всі меблі тут чорного кольору.

— Хтось фанат Венздей – Сміюсь зі свого жарту. З гумором у мене завжди проблеми були.

Відкриваю шафу, та серед різноманітних футболок та сорочок, обираю найкрасивішу. Вона від фірми Balenciaga, ще із биркою. Посміхаюсь, це те що потрібно. Безжально відриваю бирку, та одягаю на себе чорну футболку.

Дзеркала тут немає, він точно дивний. Тому можу тільки уявити як у ній виглядаю, вона хоч трошки додає  відчуття захищеності.

Гордо піднявши голову я йду до нього, мені вже цікава його реакція на мою витівку. Та зійшовши на кухню за столом сиділа тільки Луна. Серце почалось дуже сильно битись, вона була такою наляканою. Швидко біжу до неї та обіймаю, вдихаю такий прекрасний аромат. Нарешті вона в безпеці, солені крапельки вже стікають по моїх щічках, та це сльози щастя.

— Мила моя, я так переживала. – цілую її світле волосся, та ще сильніше притискаю до себе.

— Хто цей чоловік, сестро? – злим тоном запитує сестра, а я так і не придумали адекватного пояснення.

— Луна, цей чоловік тебе врятував. І мені дуже сильно допоміг – присідаю на проти неї, та уважно розглядаю обличчя. Синців як у Лізи немає, але декілька царапин все ж є.

— Саме тому ти в його футболці? – з нову її погляд, вона завжди так дивитися коли біля мене з'являться хлопець. Чомусь сестра мене маніакально просто,  ревнує до всіх. Спочатку я це списувала на те що вона дитина, але чим старше вона стає, тим сильніше показує своє незадоволення.

— Луна, я сьогодні ночувала тут. І чистого одягу тут мого немає – стараюсь говорити спокійно, але як сказати що ми тепер повинні тут пожити я не знаю.

— То вдягай брудний та поїхали до дому, я дуже замучена. – сестра встає та хапає мене за руку, в неї формується дуже владний характер.

— Ми залишимося тут – спокійно промовляю, та роблю крок до сестри. На що вона виставляє руку, щоб я несміла підходити ближче.

— Ні. Ми зараз же покинемо цей будинок, ти не маєш права жити з чоловіком – Луна переходить на крик, а я ще досі не навчилася себе правильно поводити. Психологи до яких я зверталася, радили поводитися спокійно, адже це просто перехідний вік, гормони та все таке.

— Луна, сонце. Нам необхідно пожити деякий час тут, це не на довго – посміхаюсь, а сестра завертає очами. Дай мені Боже терпіння, невже я також була таким підлітком?

— Тільки за умови, що ти мені купиш новий айфон та макбук, а ще не смій підходити до нього – ось про що я говорила. Сестра маніпулює мною, я її дуже люблю, але це вже переходить усі межі.

— Твої маніпуляції не спрацюють Луна. Я куплю тобі тільки телефон, але тільки для того, щоб з тобою був зв'язок. А зараз сядь поїж, а то розмова про твоє покарання може прискоритись – серйознішим тоном говорю, та рукою показую на сніданок. Який Павло так і не їв, а можливо він і не для нього був.

— Ти мені не мати. Ясно? І їсти я не збираюся, а тим більше тебе слухати. І знай я на тебе дуже сильно образилась, а зараз покажи нашу кімнату. – її слова мені боляче ранять, та я стараюсь не пропускати їх у серце. Вона ще дитина, пережила стрес, тому поводиться так зараз.

Я показала Луні кімнату, вона одразу ж пішла спати, а я направилась на кухню все прибирати.