Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Замріяно підперши долонею свою щоку, дівчинка скерувала погляд своїх карих очей до вікна, яке розташовувалося по ліву руку від її стола. По склу стікали важкі краплі води і здавалося, ніби сама природа за вікном плаче. Слухаючи шелест дощу та милуючись краплями, Фелісія подумала над тим, що добре, коли по такій погоді можна не ходити в школу. Але їй були дивні ще потаємні думки, які виглядали з глибини її душі. Ці думки шепотіли дівчинці, що їй дуже смутно без школи і кепсько, що поки заняття відмініли на невизначений термін. Здається, що Фелісія повинна була б радіти, але сама причина її тривожила. У Рейвенхарті вже декілька місяців діяв таємничий викрадач дітей. Він з'являвся ніби з туману і так же само тихо зникав назавжди разом із своєю невинною жертвою. Дорослі розповідали, що за цей час цілих одинадцять дітей зникли безвісти і ніхто нічого про них не знає. Поліція виявилася безсилою щось зробити.

Фелісія сумувала за школою не через уроки, а через можливість частіше бачитися з друзями та займатися з ними розбишацькими справами. На жаль, більшість з її однолітків сиділи вдома весь цей час через заборону своїх батьків гратися допізна на вулиці та без належного нагляду. Кожен боявся, що саме його дитину вкрадуть у самий неочікуваний момент. Батьки Фелісії теж попереджали дівчинку багато разів про те, що не можна розмовляти із чужими, щось брати від них, кудись йти з незнайомцями і тому подібні застереження. Фелісії варто було злякатися і сидіти вдома, не висуваючи свого носа далі порогу. Насправді ж, дівчинка була, по дурному, надто сміливою і її, навпаки, цікавили незрозумілі та моторошні таємниці. Вона б хотіла дізнатися звідки береться цей викрадач дітей та для чого вони йому потрібні.

Поки Фелісія із цікавістю роздумувала над цією незрозумілою загадкою, в двері їхнього будинку хтось раптово подзвонив. Від неочікуваного звуку дівчинка здригнулася і її серце заплигало десь у горлі. Як так сталося, що такий звичний звук так сильно перелякав її? Можливо, це пов'язано з тим, що вона сильно поринула у власні думки та фантазії і зовсім не почула машини, що під'їхала до будинку батьків? Через якусь мить у двері просто постукали кулаком, привертаючи увагу. Фелісія почула з кухні голос матері, яка озвалася до тих, хто прибув:

-Зараз, зараз, я вже йду. Не потрібно стукати додатково, мені вистачило й дзвінка. Не глуха ж ще, дякувати богу! І кого це там нечистий приніс у таку погоду?

За дверима кімнати, де сиділа Фелісія, пролунали легкі кроки матері, а крізь щілину дівчинка побачила темну тінь жінки, яка квапилася до вхідних дверей. Сильно зацікавлена особистостями неочікуваних гостей, Фелісія підвелася зі стільця та тихенько підкралася до дверей. Обережно відчинивши їх, дівчинка виставила цікавого носика до коридору, чекаючи, аж поки мати не відчинить двері, щоб нарешті роздивитися хто ж там стоїть по іншу сторону. Місіс Бріджес являла собою високу худорляву жінку із довгим каштановим волоссям, ще молодим личком із вузькими вилицями та пильними темними очима. На жінці зараз був фіолетовий джемпер, поверх якого вона пов'язала на себе кольоровий фартух, бо щойно працювала на кухні над вечерею. Невдоволено бурмочучи, мати Фелісії почала відчиняти замок та ланцюжок на вхідній двері. Коли вона це зробила, то одразу визирнула на вулицю. Привставши на кінчиках пальців ніг, Фелісія теж почала витягати свою шию, щоб роздивитися більше. Зовні йшла сильна злива, а під ногами клубочився той самий дивний туман, який рідко коли полишав вулички міста. Прямо в обличчя Фелісії вдарила повітряна течія, яка принесла із собою прохолоду та бризки дощових крапель, змушуючи дівчинку сильніше загорнутися у свій теплий светр. На порозі дому з'явилося двоє чудернацьких чорних грибочка з людськими ногами. Насправді, це були зовсім не гриби, а парасольки. Увійшовши до приміщення, чоловіки згорнули їх і Фелісія отримала змогу повністю розгледіти незнайомців. Щоправда, не всі вони були незнайомцями. Одного з них дівчинка надто добре знала. Це був товстий начальник відділу поліції Рейвенхарту містер Аткінсон. Звідки дванадцятирічна Фелісія могла знати цього поліцейського? Все дуже легко можна пояснити. Вона знала його не з добрих приводів. Цей чоловік іноді приїжджав до школи та допомагав вчителям заспокоювати особливо некерованих підлітків. Після профілактичних бесід з ним багато хто припиняв вчиняти хуліганство. Але тільки не Фелісія, яка вважала, що може робити лише те, що їй цікаво в даний момент. Невже старий товстун знову дізнався про якусь її проказу? Швидко перебираючи у голові події останніх днів, дівчинка так і не змогла пригадати в чому ж завинила на цей раз, що через неї пан Аткінсон подолав таку відстань від відділку до власного дому родини Бріджес?

Перевівши погляд на іншого чоловіка, Фелісія здивовано та захоплено видихнула, сором'язливо заховавшись за двері своєї кімнати майже повністю. Цей чоловік точно був незнайомий дівчинці та ще й виглядав людиною іншого ґатунку, відмінного від свого місцевого товстого колеги. Стара потерта форма ідеально сиділа на кремезній спортивній фігурі незнайомця. Він був дуже високим та головою ледве не торкався стелі у коридорі. Його смагляву шкіру вкривала темна щетина, а через губу тягнувся старий рожевий шрам. Найбільшу увагу привертали серйозні та суворі очі цього поліцейського якими він уважно обводив все приміщення та жінку перед собою. Від цього чоловіка йшла атмосфера впевненості в собі та глибокої досвідченності у аспектах власної роботи.

-Доброго дня, місіс Бріджес!- першим заговорив містер Аткінсон, натягаючи на обличчя одну із своїх фірмових посмішок- Оце так негода вдарила сьогодні, чи не так? Я вибачаюся за таке раптове неочікуванне вторгнення до вас, але сьогодні обставини змусили нас знову провести опитування жителів містечка.

-Вітаю вас, панове поліцейські- розгублено відповіла жінка, перебігаючи своїми оченятами з одного чоловіка на іншого- Заходьте, заходьте, не варто стояти на дощу. Ваші парасольки та верхній одяг краще лишити ось тут у куточку. Проходьте та розповідайте, що могло таке статися у вас, що змусило виїхати з відділку у таку кляту зливу? Сподіваюся, що це не через мою доньку?