Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Поки поліцейські роздягалися, ретельно витирали ноги об спеціальний килимок та складали свої плащі й парасольки в одному місці, товстун тяжко зітхнув та почав пояснювати сенс їхнього візиту:

-Ні, місіс Бріджес, на цей раз дійсно ваша донька ні до чого. Все, що вона робить- це для нас краплинки невинності в порівнянні до реальної небезпечної ситуації. Ви певно вже знаєте, що нашим містом прокотилася серія дивних зникнень дітей? Поліція намагається зробити все для того, щоб знайти викрадача та покарати його найжорстокішим чином. Але досі в нас надто мало доказів. Тому з Брайтону до нас приїхав колега, славнозвісний Джефрі Адамс. Він не одну складну справу зміг закінчити успішно. І тому ми довірили йому життя всіх жителів міста у данний момент.

Джефрі лише мовчки кивнув жінці у знак вітання. Схоже, що він був не дуже привітним та багатомовним. Такі поліцейські викликали реальну цікавість у Фелісії. За цей момент, поки вона підслуховувала розмову у коридорі, то її емоційний стан встиг змінитися від хвилювання до цікавості. Спочатку вона страшно боялася, що містер Аткінсон дійсно прийшов по її душу і зараз щось вигадає нове. А тепер дівчинку сильно вразило те, що її передчасні думки про зникнення дітей дивовижним чином співпали з візитом поліцейських, які розслідують саме цю справу. Тепер вона хотіла почути більше деталей з розмови цих чоловіків із матір'ю. Тому, коли дорослі пройшли повз кімнату Фелісії та розташувалися у вітальні, дівчинка тихо вискочила зі свого укриття та обережно пройшла до напіввідчинених дверей іншої кімнати. Там на зручних диванах вже сиділи поліцейські, а мати клопоталася довкола них, питаючи:

-Що вам більше до вподоби, панове? Я можу запропонувати міцний чай, каву з молоком або гарячий шоколад. На додачу в нас є смачне печиво з варенням, неможливо від такого відмовитися.

-Ой, дуже вам дякую, місіс Бріджес!- одразу розвеселився містер Аткінсон- Поки ми сюди їхали, то добряче встигли зголодніти. Я не проти пригоститися кавою із печивом. Пам'ятаю, що ваша домашня випічка одна із найкращих у Рейвенхарті.

-Ви мене завжди полюбляєте розхвалювати, містер Аткінсон- засміялася жінка, червоніючи та починаючи клопотатися із своїм кулінарним знаряддям- А чого бажаєте ви, містер Адамс?

-Дякую за пропозицію, але я краще відмовлюся- похитав головою похмурий поліцейський- Я приїхав здалеку і ще не встиг зголодніти. Більше втомився, але хочу одразу перейти до сенсу справи, а не витрачати час на каву з печивом.

Останні слова чоловік сказав із якоюсь гіркою іронією та кинув багатозначний погляд на свого гладкого начальника. Той лише знизав плечима та сором'язливо посміхнувся. Мати повернулася з кухні, куди ходила за печивом та тарілкою, і передала гарячий напій Аткінсону. Поки товстун насолоджувався кавою, мати спитала:

-А як же ще один ваш колега? Я бачила, що в машині за кермом лишився ще один хлопець. Чому б і його не запросити сюди, трохи відігрітися? А то ще й застудиться під дощем.

-Ой, це ви про Коха?- з набитим ротом перепитав начальник відділу та зневажливо махнув рукою із надкушеним печивом- Нікуди Кох не подінеться. Він ще надто молодий у нас і багато тут не здатен зробити. Йому ще вчитися та вчитися нюансам нашого тяжкого ремесла, яким ми заробляємо собі на шматок хліба. Він тільки відволікати буде нас від ґрунтовної бесіди та фактів. До того ж, Альфред залишився у машині, нічого йому лихого не станеться. Тепер я хочу передати слово містеру Адамсу, який хоче більш конкретно розібратися у цій справі.

-Я хочу задати вам декілька звичайних питань, місіс Бріджес- почав говорити Джефрі, склавши руки перед собою та нахиляючись вперед до жінки, яка сіла навпроти чоловіка- І сподіваюся, що ви зможете пролити світло на події у Рейвенхарті. Як давно ви знаєте про зникнення дітей?

-Ну це важко сказати, бо весь час я заклопотана справами по дому та працею у хлібному кіоску- знизала плечима мати, задумливо постукуючи себе пальцем по підборіддю- Але всі ці чутки різні люди переповідали на кожному куточку міста. Я думаю, що про зникнення дізналася саме більше, місяць назад. До того я не вірила у правдивість цих чуток, аж поки у однієї знайомої не зник син.

-Чи знаєте ви, що викрадач здійснює ритуальні вбивства своїх жертв із застосуванням сатанинських символів?- поцікавився Джефрі, уважно спостерігаючи за реакцією жінки.

-Ні, я вперше чую це від вас- шок матері був щирим, а здивування все більшим. Жінка тривожно перехрестилася- Помилуй боже нас всіх. Жахливо навіть й думати про таке, що хтось вбиває нещасних дітей заради незрозумілої бісовщини. Для чого це все потрібно? Не розумію.

-От і ми теж не розуміємо, місіс Бріджес- смутно зітхнув містер Адамс і напруга, яка перед тим панувала між ним та матір'ю раптом зникла, немов чоловік у чомусь хотів переконатися і результати його задовольнили- Тому стараємося проаналізувати все, що маємо на даний момент. Скажіть, будь-ласка, чи не здається вам в місті хтось підозрілим чи таким, що приховує щось від інших? Можливо, якісь друзі, знайомі, знайомі знайомих, далекі родичі? Подумайте гарно. Може є така особа? Будь-яка неординарна поведінка може відіграти зараз важливу роль для нашої справи. Бо самі подумайте - як це можливо, що дітей викрадають, вбивають, їхні тіла викидають на сміттєзвалище, а ніхто нічого не бачить та не чує?

-Ви думаєте, що вбивця не один і в місті його захищають?- запитала у відповідь місіс Бріджес- Невже хтось у нашому місті готовий підтримувати вбивства власних дітей задля незрозумілих порожніх цілей? Про це й подумати жахливо. Та цього вбивцю тут радо кожен на шматки б порвав за своїх діточок.

-Я радий чути про таку сильну позицію містян, пані- схвально посміхнувся Джефрі- Але ви починаєте уникати відповіді на моє питання. Я конкретно спитав вас, чи не бачили ви підозрілих осіб чи нестандартних дій від когось останні дні?

-Не знаю, я більшу частину часу настільки виснажуюся від своїх обов'язків, що просто не звертаю уваги на те, що відбувається довкола- похнюпила свою голову жінка- Я дійсно хотіла б вам допомогти, панове поліцейські, але нічого такого не зауважила. Конкретно мої знайомі нічого такого не вчиняли і поводили себе, як завжди. І від інших я теж не чула дивних речей. В нас тут і значних подій особливо до цього й не було.