Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

-А як давно ви живете у Рейвенхарті?- задав нове питання поліцейський, уважно стежачи за місіс Бріджес.

-Ми приїхали сюди десять років тому- одразу відповіла жінка, зрадівши, що є тема, за яку вона може схопитися та розвинути- Оцей дім ніби наш родовий, сімейний. Він належав ще моїй прабабусі, а потім дідусю, моїм батькам і нарешті мені самій. Сам дім хороший та чудовий, але місто мало що пропонує нам для повноцінного життя. Воно зазнає вже занепаду. Більшість родин виїхала або через скрутне становище, або через оці викрадення. Тому мій чоловік теж мріє із часом виїхати до іншого міста, а цей будиночок залишиться чимось на кшталт дачі.

-Зрозуміло... - Джефрі кивнув головою та поліз до невеличкого портфелика, який стояв біля його ніг- Я хотів би вам ще показати ось таке оголошення про розшук. Чи не знали ви випадково хлопчика по імені Корі Флойд? Йому дванадцять років і він зник безслідно буквально на минулому тижні. Є всі надії сподіватися, що цей хлопчик досі живий і знаходиться десь у цьому місті. Подивіться уважно на фото, може щось пригадаєте?

Мати взяла до рук білу листівку та почала її уважно оглядати з усіх сторін. Губи жінки рухалися, коли вона читала текст, де описувалися дані зниклого хлопчика, а потім вона ще раз придивилася до фото. У розпачі, жінка похитала головою та повернула листочок чоловіку, сказавши:

-Вибачте, але цього хлопчика я ніколи до цього моменту й не бачила, присягаюся. Яке нещастя для його матері, дізнатися, що рідна дитина десь поділася і її життя під загрозою. А цей хлопчик здається ровесником моєї Фелісії. Я б місця собі не знаходила, якби її хтось викрав! Сподіваюся, що вам вдасться розкрити цю справу, панове поліцейські, та притягнути до відповідальності цього таємничого вбивцю.

-Безсумнівно так і буде, місіс Бріджес!- серйозно зауважив Джефрі, приймаючи до рук оголошення про розшук- Я вже декілька разів чув за цей візит про вашу доньку. І мені стало цікаво, скільки часу вона буде стояти під дверима та слухати нашу бесіду? Я був би не проти, щоб вона приєдналася до нас і теж подивилася на фото хлопчика.

-Що?- насупилася суворо мати та рішуче встала з дивану, пройшла до дверей і відчинила їх ширше так, що тепер всі побачили за ними худеньку дівчинку, яка від несподіванки відсахнулася в сторону та налякано поглянула на матір- І як довго ти тут стоїш, Фелісія? Чи не казала я тобі, що підслуховувати розмови дорослих це погано?

-Я... Я ...- ніяково похнюпила голову Фелісія- Мені просто стало цікаво, мамо. Я почула про зникнення дітей і дуже зацікавилася. Адже всі в місті та нашій школі тільки про ці зникнення й говорять.

-Не карайте так суворо юну леді, місіс Бріджес!- весело відгукнувся Джефрі, чим несказанно здивував всіх у кімнаті- Цікавість - то не гріх. Особливо коли перед нами така значна таємниця. Нехай дівчинка зайде та подивиться на фотографію. Можливо, саме ти допоможеш слідству, Фелісіє?

Принишкла дівчинка тихенько зайшла до кімнати, привіталася із чоловіками та підійшла ближче до Джефрі. Поліцейський простягнув їй листівку і вона взяла її до рук. Але в цей самий час озвався містер Аткінсон, який єхидним голосом заговорив:

-О, юна міс Бріджес, здається, що ми тільки нещодавно з вами вже бачилися. Ви зараз вдаєте із себе таку сором'язливу, це на вас не дуже й схоже. А я пам'ятаю, як ви розфарбували жахливими малюнками стіни в одному з під'їздів. Добряче я тоді набігався за вами, поки вдалося спіймати. Так, ніби цього було замало. Поки я оформляв протокол, ви перепаскудили фломастером важливі речові докази у моїй шафці та втекли через вікно відділку. Так що, пане Адамсе, я б не був дуже лагідним з цією особою. Вона в нас у відділку вже міститься на особливо почесному місці.

-Ви самі винні!- не втрималася та розлючено випалила Фелісія, блиснувши карими очима- Той під'їзд був надто старим і фарба на його стінах обсипалася. Я хотіла лише принести трохи барв для людей, щоб вони раділи. Адже в нашому місті так мало яскравих кольорів. Довкола лише сірість та похмурість. Мої дії нікому не зашкодили. А ви просто нудний пузань, який зриває всі вечірки, тому що сам не має правдивого смаку у розвагах.

-Фелісіє, в якому тоні ти розмовляєш з містером Аткінсоном?- розлютилася мати дівчинки.

В свою чергу Рей теж схопився на ноги, його обличчя розчервонілося і він, підвівши товстого пальця, гнівно просичав:

-Так значить нудний пузань? Ми вже переходимо до грубих слів? Ох, моя б воля та якби не ваша матір, то я з великим задоволенням закрив вас у відділку на три дні, щоб провітрилася голова і хоч трохи сенсу в ній з'явилося.

-Мене вже й так достатньо зачиняли у темній коморі саме через те, що ви скаржитесь постійно на мене мамі, як і деякі з вчителів у школі! Ніби ви й забули, коли самі були дітьми і вчиняли так само!- від тихої маски Фелісії й сліду не лишилося, тепер дівчинка сміливо та відкрито виступила проти товстого поліцейського.

Джефрі було дуже смішно зі сторони спостерігати за цією картиною. Розлючена мати, яка втратила дар мовлення від дій своєї доньки, сама маленька Фелісія, яка грізно наступала на Рея та начальник відділку, який на дві голови був вищим від дитини і теж далеко від неї не відстав у образливих звинуваченнях. Але дорогоцінний час плинув, на кону було життя хлопчика і тому Джефрі перервав сварку власним грізним голосом:

-Так, припиніть ви обидва! Містере Аткінсон, годі вже. Ваші особисті справи з міс Бріджес можна розв'язати вже після того, як ми розберемося з більш важливими справами. Ми ж не на базарі сидимо, чи не так? Фелісіє, прошу вас, погляньте уважно на фотографію та скажіть, чи не знаєте цього хлопчика, Корі Флойда?

Рей був змушений замовкнути і знову опуститися на диван. Свій гнів поліцейський заїдав новим печивом і час від часу кидав сердиті погляди на Фелісію, яка в свою чергу навмисно ігнорувала свого старого запеклого ворога. Натомість, дівчинка розгладила в руках листівку та почала дивитися. Великими червоними літерами там був напис: "Розшукується зниклий хлопчик на ймення Корі Флойд. Основні риси: Сіре коротке волосся, зелені очі, маленький шрам на лобі від падіння з велосипеду. Був одягнений в момент зникнення у червону куртку, чорні спортивні штани та білі кросівки з помаранчевими блискавками. Вік: дванадцять років. Зріст: 158 см. Якщо ви володієте якоюсь інформацією, то дзвоніть одразу по номеру відділку поліції або звертайтеся до місіс Флойд на адресу місто Рейвенхарт, вулиця Корілону, будинок дванадцять". Трохи нижче тексту розпочиналося фото. На ньому був зображений маленький хлопчик із великими смутними очима, який чимось скидався на налякану мишку. Він був таким крихким, жалісним та самотнім на фото, що Фелісії стало шкода цього незнайомого хлопця. Як так сталося, що вона ні разу не бачила його? Можливо, тому що він вчився у паралельному класі, а ще тому, що походить з такого спокійного типажу, який одразу не кидається в очі та весь час сидить на задній парті при навчанні?