Читати книгу - "Королівський убивця"

захопити владу, улещуючи Внутрішніх герцогів подарунками та привілеями. Веріті, король-в-очікуванні, переконаний, що його Скіллу вже недостатньо, аби втримати піратів на відстані, зосередив усю увагу на будівництві військових кораблів, які мали стерегти Прибережні герцогства. У нього залишалося дуже мало часу для нової королеви. А над цим усім, наче великий павук, причаївся король Шрюд, намагаючись утримати владу, поділену між ним і його синами, та зберегти рівновагу й недоторканність Шести герцогств.

Мене розбудив чийсь дотик до лоба. Я, роздратовано кашлянувши, мотнув головою, ухиляючись. Простирадла обкрутилися довкола мене; я із зусиллям випручався, тоді сів і глянув, хто посмів мене потурбувати. Блазень короля Шрюда неспокійно совгався на кріслі біля мого ліжка. Я люто на нього зиркнув, і він сахнувся від мого погляду. Мене охопив неспокій.

Блазень мусив бути в Оленячому замку, з королем, за багато миль і днів дороги звідси. Я ніколи не бачив, щоб він покидав королівські кімнати на довше, ніж на кілька годин або на ніч. Те, що він опинився тут, не віщувало нічого доброго. Блазень був моїм приятелем, наскільки його дивакуватість дозволяла йому приятелювати з кимсь. Але його відвідини завжди мали якусь мету, а ця мета рідко бувала простою чи приємною. Я ще ніколи не бачив його таким втомленим. Мав на собі незвичну строкату одежину в червоно-зелену кратку і блазенський посох зі щурячою головою. Пістрявий одяг аж надто контрастував з його безбарвною шкірою. Через нього він здавався напівпрозорою свічкою, обплетеною гостролистом. Його вбрання було матеріальнішим, ніж він сам. Тонке бліде волосся спливало з-під ковпака і маяло, наче в утопленика в морській воді, а в його очах танцювали відблиски полум’я. Я потер очі, в які, здавалося, насипалося піску, і трохи відкинув волосся з обличчя. Волосся було вологим: я спітнів уві сні.

— Гей, — урешті спромігся сказати я. — Я не сподівався тут тебе побачити.

У роті в мене було сухо й кисло, язик розпух. Я пам’ятав, що наче хворів, але не міг згадати подробиць.

— А де ще мені бути? — сумно глянув він на мене. — Що довше ви спите, то більше втомленим здаєтесь. Лягайте, мілорде. Дозвольте, я вас вкладу зручніше.

Кинувся збивати мої подушки, але я махнув рукою. Щось було не так. Він ніколи не розмовляв зі мною так чемно й мілордом не називав. Ми приятелювали, але блазневі слова, звернені до мене, були ущипливими й терпкими, як недостиглі кислиці. Якщо ця раптова добросердість спричинена жалем, то мені вона непотрібна.

Я глянув на свою гаптовану нічну сорочку, на розкішне покривало ліжка. Щось здалося мені дивним. Я був надто змученим і слабким, аби зрозуміти, що саме.

— Що ти тут робиш? — спитав я його.

Він набрав повні груди повітря і зітхнув.

— Дбаю про вас. Пильную, доки ви спите. Знаю, що ви вважаєте це блазенством, але я блазень і є. Знаєте, що мушу блазнювати. А все ж питаєте про це щоразу, прокинувшись. З вашої ласки, я запропоную щось розумніше. Благаю, мілорде, дозвольте мені послати по іншого цілителя.

Я сперся на подушки. Вони були мокрими від поту, а їхній запах видався мені кислим. Я знав, що можу попросити блазня перемінити їх, і він би це зробив. Але вони одразу ж промокли б наново. Марна робота. Я вузлуватими пальцями вхопився за ковдру і прямо спитав:

— Навіщо ти сюди прийшов?

Він узяв мене за руку й поплескав.

— Мілорде, мені підозріла ця ваша раптова слабкість. Здається, що лікування в цього знахаря нічого доброго вам не дає. Боюся, що його мудрість куди менша, ніж сам він вважає.

— Барріч? — недовірливо спитав я.

— Барріч? Якби ж він тут був, мілорде! Можливо, він лише стайничий, та ручаюся — з нього кращий цілитель, ніж із цього Воллеса, що дає вам ліки і вганяє в піт.

— Воллес? Барріча тут немає?

Блазневе обличчя споважніло.

— Ні, мій королю. Він зостався в горах, як ви добре знаєте.

— Твій королю, — сказав я і спробував засміятися. — Чи ти глузуєш?

— Аж ніяк, мілорде, — лагідно відповів він. — Аж ніяк.

Його лагідність спантеличила мене. Це був не той блазень, якого я знав, — повний словесних викрутасів і загадок, хитрих шпильок, каламбурів та спритних штовханів. Я раптом почувся розтягненим, наче старий канат, і так само пошарпаним. А все-таки намагався звести все докупи.

— То я в Оленячому замку?

Він повільно кивнув головою.

— Звичайно, що так.

Журливо стиснув губи.

Я мовчав, намагаючись змірити глибину зради. Мене якимсь чином повернено до Оленячого замку. Всупереч моїй волі. Барріч навіть не вважав за потрібне мене супроводжувати.

— Звольте, я подам вам щось з’їсти, — благав мене блазень. — Вам завжди кращає після їжі. — Він підвівся. — Я вже кілька годин як приніс. Тримав усе теплим при вогні.

Я втомлено провів його поглядом. Він присів біля великого каміна, щоб відсунути від вогню супницю. Підняв покришку, і я почув розкішний запах тушкованої яловичини. Блазень почав перекладати її в миску. Це вже місяці проминули, відколи я їв яловичину. В горах була лише дичина, баранина й козяче м’ясо. Мої очі втомлено блукали кімнатою. Тяжкі гобелени, масивні дерев’яні крісла. Складений з великих каменів камін, багато оздоблений балдахін. Я знав це місце. То була королівська спальня в Оленячому замку. Чому я опинився тут, у ліжку короля? Я намагався розпитати блазня, але моїми устами промовляв хтось інший:

— Я знаю надто багато речей, блазню. Не можу стримуватися, щоб не пізнавати їх. Інколи хтось наче керує мною і штовхає мій розум туди, куди я волів би не вдаватися. У моїх стінах пролом, і все довколишнє вливається хвилею.

Я глибоко зітхнув, але не міг стриматися. Спершу поповзли мурашки, потім я наче занурився у рвучкий холодний потік.

— Здіймається хвиля, — прошепотів я. — Несуться кораблі. Червоні кораблі.

Очі блазня тривожно розширилися:

— У цю пору року, Ваша Величносте? Напевне, ні! Не взимку!

Мені забило дух. Я намагався щось сказати:

— Зима надто м’яка. Поскупувáла нам і своїх штормів, і свого захисту. Глянь. Глянь туди, на воду. Бачиш? Припливли. Випливають із туману.

Я звів руку, показуючи. Блазень квапливо підійшов, став біля мене. Схилився, щоб заглянути туди, де я показував, але я знав, що він нічого не бачить. Попри те, слухняно поклав непевну руку на моє вихудле плече й