BooksUkraine.com » Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь"

26
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 84
Перейти на сторінку:
і коли почали з нього сміятися ті, що знали його, він відповідав дуже простодушно: «Але нащо сміятися, нащо сміятися? Адже я не тепер хотів купити, а після, з часом, коли будуть гроші. Тут нічого нема такого… кожний повинен здобувати майно, щоб залишити потім дітям, на церкву, бідним, на інші різні речі… chi lo sa!» Він уже давно був відомий князеві, був навіть колись узятий батьком його в будинок як офіціант, і тоді ж його було вигнано за те, що за місяць зносив свою ліврею і викинув за вікно весь туалет свого князя, ненавмисно штовхнувши його ліктем.

— Послухай, Пеппе, — сказав князь.

— Що хоче наказати eccelenza? — сказав Пеппе, стоячи з відкритою головою. — Князеві тільки сказати: «Пеппе!» — а я: «Ось я». Потім князь нехай тільки скаже: «Слухай, Пеппе», — а я: «Ecco me, eccelenza!»[214]

— Ти повинен, Пеппе, зробити мені тепер ось яку послугу… — З цими словами князь подивився навколо себе і побачив, що всі сьори Грації, сьори Сусанни, Барбаруччі, Тетти, Тутти — всі, скільки їх було, виставилися зацікавлено з вікна, а бідна сьора Чечілія мало не вивалилася зовсім на вулицю.

«Ну, справа погана!» — подумав князь.

— Ходімо, Пеппе, йди за мною.

Сказавши це, він пішов уперед, а за ним Пеппе, похнюпивши голову і розмовляючи сам з собою: «Е! жінки тому і цікаві, тому що жінки, тому що цікаві».

Довго йшли вони з вулиці у вулицю, заглибившись кожен у свої міркування. Пеппе думав ось про що: «Князь дасть, певно, яке-небудь доручення, може, важливе, тому що не хоче сказати при всіх; отже, дасть хороший подарунок або гроші. Якщо ж князь дасть гроші, що з ними робити? Чи віддати їх сьору Сервілію, власникові кафе, якому він давно винен? тому що сьор Сервіліо на першому ж тижні посту неодмінно вимагатиме з нього гроші, тому що сьор Сервіліо вгатив усі гроші на дивовижну скрипку, яку власноручно робив три місяці для карнавалу, щоб проїхатися з нею по всіх вулицях, — тепер, певно, сьор Сервіліо довго буде їсти, замість печеного на рожні козеняти, самі броколі, варені у воді, поки не набере знову гроші за кофе. Або ж не платити сьору Сервіліо, а замість цього покликати його обідати в остерію, тому що сьор Сервіліо il vero Romano[215] і за виявлену йому честь буде готовий почекати борг, — а лотерея неодмінно почнеться з другого тижня посту. Тільки яким чином до того часу зберегти гроші, як зберегти їх так, щоб не знав ні Джякомо, ні майстер Петручьо, точильник, які обов’язково попросять у нього в позику, тому що Джякомо заставив у Гету жидам весь свій одяг, а майстер Петручьо теж заставив свій одяг у Гету жидам і розірвав на собі спідницю й останню хустку дружини, нарядившись жінкою… як зробити так, щоб не позичити їм?» Ось про що думав Пеппе.

Князь думав ось про що: «Пеппе може розшукати і дізнатися, як на ім’я, де живе, і звідки, і хто така красуня. По-перше, він усіх знає, і тому більше, ніж хто інший, може зустріти в натовпі приятелів, може через них розвідати, може зазирнути в усі кафе й остерії, може заговорити навіть, не викликавши ні в кому підозріння своєю фігурою. І хоч він часом надто балакучий і неуважна голова, але, якщо зобов’язати його словом справжнього римлянина, він збереже таємницю».

Так думав князь, ідучи з вулиці у вулицю, і нарешті зупинився, побачивши, що давно перейшов міст, давно вже був у Транстеверській стороні Рима[216], давно піднімається на гору, і недалеко від нього церква S. Pietro in Montorio[217]. Щоб не стояти на дорозі, він зійшов на майданчик, з якого відкривався весь Рим, і промовив, обернувшись до Пеппе:

— Слухай, Пеппе, я тебе попрошу зробити мені одну послугу.

— Що хоче eccelenza? — сказав знову Пеппе.

Але тут князь глянув на Рим і зупинився: перед ним у чудесній сяючій панорамі з’явилося Вічне місто. Вся світла маса будинків, церков, куполів, шпилів ясно освітлена була блиском призахідного сонця. Групами і поодинці один з-поза одного виходили будинки, покрівлі, статуї, легкі тераси й галереї; там рябіла і грала маса тонкими шпилями дзвіниць і куполів з узорною вигадливістю ліхтарів; там виступав цілком темний палац; там плоский купол Пантеона; там прикрашена верхівка Антонинівської колони з капітеллю і статуєю апостола Павла; ще правіше підносили верхівки капітолійські будови з конями, статуями; ще правіше, над сяючим натовпом будинків і покрівель, велично й суворо здіймалася темна широчінь колізейської громади; там знову яскравий натовп стін, терас і куполів, вкритий сліпучим блиском сонця. І над усією сяючою масою темніли вдалині своєю чорною зеленню верхівки кам’яних дубів із вілл Людовізі, Медічис, і цілим стадом стояли над ними в повітрі куполоподібні верхівки римських пінн, підняті тонкими стовбурами. І потім на всю довжину всієї картини підносились і голубіли прозорі гори, легкі, як повітря, обняті якимось фосфоричним світлом. Ні словом, ні пензлем не можна було передати чудесної гармонії і сполучення всіх планів цієї картини. Повітря було до того чисте і прозоре, що найменша рисочка віддалених будов була ясна, і все здавалося таким близьким, ніби можна було схопити рукою. Останній дрібний архітектурний орнамент, узорне оздоблення карниза — все визначалося незбагненно чітко. В цей час пролунали: гарматний постріл і віддалений злитий крик народного натовпу — знак, що вже пробігли коні без сідоків, які завершували день карнавалу. Сонце спускалося нижче до землі; рум’янішим і гарячішим став блиск його на всій архітектурній масі; ще живішим і ближчим зробилося місто; ще темніше зачорніли пінни; ще голубішими і фосфорнішими стали гори; ще урочистіше і краще готове погаснути небесне повітря… Боже, який вид! Князь, захоплений ним, забув і себе, і красу Аннунціати, і таємничу долю свого народу, і все, що є на світі.

Переклад Є. Кротевича

Коментарі

Повісті

До тому входять сім повістей — «Невський проспект», «Ніс», «Портрет», «Шинель», «Коляска», «Записки божевільного», «Рим», — котрі сам Микола Гоголь поєднав у такій послідовності в третьому томі першого зібрання творів 1842 р. Три з названих повістей («Невський проспект», «Портрет» і «Записки божевільного») друкувалися ще 1835 р. в «Арабесках», «Ніс» і «Коляску» оприлюднив у 1836 р. пушкінський «Современник» (у цьому ж часописі 1842 р. з’явилася

1 ... 69 70 71 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь"