BooksUkraine.com » Фентезі » Череп, що шепоче, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"

26
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Череп, що шепоче" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 93
Перейти на сторінку:
свого ціпка. То був худорлявий молодик із білявими кучерями й вусами. Раз по раз він поглядав на скляні футляри й питав про щось хлопчину, який сидів біля нього. Та найбільше увагу молодика привертав невеличкий столик під чорним полотном у центрі кімнати.

Щось у цьому молодикові здалось мені знайомим. Локвуд так само вирячився на нього. Тоді нахилився до мене й щось пробурмотів.

— Що? — прошепотіла я. — Нічого не розумію!

Локвуд відгорнув нижню частину маски:

— Де тільки Джордж роздобув їх? Слова не можна промовити... Я хотів сказати, що цього молодика ми бачили на вечірці. Він розмовляв з Пенелопою Фіттес, пам’ятаєш?

Так. Оглянувши ще раз кімнату, я чітко пригадала його. Зараз його чорний костюм і краватку ховало від чужих очей ошатне буре пальто.

— Вінкменові клієнти — вихідці з вишуканого товариства, — провадив Локвуд. — Цікаво, хто ж вони такі?..

Перший лот аукціону закінчився. Цигарниця дісталась чоловікові в смугастому костюмі. Вінкмен підійшов до футляра з мечем, та перш ніж заговорив, білявий молодик підняв руку в світло-брунатній шкіряній рукавичці:

— Переходьмо до головного, пане Вінкмене. Ви ж знаєте, навіщо ми тут зібрались.

— Так швидко? — стривожився Вінкмен. — Але ж це справжня зброя хрестоносців! Французький «есток»! У ньому міститься давній Спектр або Примара — дух сарацина, якого було вбито цим мечем. Рідкісна річ...

— Цього разу вона не цікавить мене, — відповів молодик. — У мене таких уже кілька. Покажіть нам дзеркало, про яке ми чули так багато. Ви згодні, панове?

Він озирнувся. Бородань кивнув, чоловіку смугастому костюмі схвально махнув рукою.

— Бачите, Вінкмене? — провадив молодик. — Покажіть нам цю річ!

Усмішка на обличчі Джуліуса Вінкмена нітрохи не змінилась, проте очі за скельцями пенсне примружились:

— Авжеж, авжеж! Ви завжди чесно й відверто висловлюєте свої думки, добродію. За це я й так шаную вас... Ось! — він обернув своє незграбне тіло до маленького столика й стяг полотно. — Отже, друзі, рекомендую вам надзвичайну рідкість, за якою останні кілька днів полює увесь ДЕПРІК. «Кістка й скло» — дзеркало Едмунда Бікерстафа!

Він кинув полотно вбік.

Ми так довго ганялися за цією річчю, що в моїх думках вона набула майже містичної ваги та страху. Саме вона знищила бідолаху Вілберфорса, завдала на кладовищі смертельного удару викрадачеві артефактів, убила одного з помічників самого Вінкмена. Отримати це дзеркало прагнули всі — Барнс, Кіпс, Джоплін, Локвуд, Джордж і, нарешті, я сама. Заради нього вбивали, через нього помирали. Воно містило в собі щось химерне й моторошне. Я помітила тільки короткий спалах у домовині Бікерстафа, однак ця блискуча, глибока темрява залишила в моїй пам’яті виразний слід. І ось, нарешті, це дзеркало перед нами — таке маленьке, мізерне...

Вінкмен виставив його, як музейний експонат, на оксамитовій подушечці в центрі великого куба з посрібленого скла. З нашої схованки важко було визначити його справжній розмір: мені здавалося, що воно має не більше ніж шість дюймів у діаметрі, тобто завбільшки з десертну тарілочку. Чорне скло посередині виявилось грубішим і нерівнішим, ніж я сподівалася. Рамка була кругла, темно-бура, зроблена з багатьох склеєних докупи твердих тоненьких частинок. З багатьох кісток.

Мушине дзижчання вдарило мені у вуха. Двоє підлітків на стільцях тихо запхинькали. Всі уважно й нерухомо дивились на дзеркало.

— Мушу зауважити, що це зворотній бік, — промовив з усмішкою Вінкмен. — Поліроване скло — з того боку. А тут необроблене, схоже на гірський кришталь.

— Покажіть його з іншого боку, — сказав бородань. — Як можна робити ставки, коли ти не бачиш товар? Ви шахруєте, пане Вінкмене.

Усмішка Вінкмена стала ще ширша:

— Аж ніяк. Як і завжди, найголовніше для мене — безпека клієнтів. Ви знаєте, яку репутацію має ця річ. Інакше навіщо б ви прийшли сюди? Навіщо б ви торгувалися за річ, за яку я виставляю початкову ціну в п’ятнадцять тисяч фунтів? Дзеркало дуже небезпечне. Вам відомо, як ризикує той, хто дивиться в нього. Може, воно показує якісь неймовірні дива — не знаю. Не мені про це говорити. Спершу купіть його, а тоді вже досліджуйте.

— На таких умовах ми не можемо купити його, — буркнув бородань. — Поверніть його до нас лицьовим боком!

— Крутіть собі його, скільки хочете, — Вінкмен досі всміхався. — Тільки спочатку заплатіть гроші.

— Що іще ви можете розповісти нам про це дзеркало? — запитав низенький чоловік у смугастому костюмі. — Моїм колегам потрібні відомості, яких ви досі не надали нам!

Вінкмен поглянув на сина:

— Леопольде, хіба ти не все сказав?

Хлопчина підскочив:

— Із цією річчю треба поводитись украй обережно. Крім небезпеки, що йде від самого дзеркала, кістки з його рами можуть виявитись самостійними Джерелами. Свого часу я нарахував довкола нього шість чи сім проявів. Їхня енергія — дуже потужна, пронизана гнівом і люттю. Щодо самого скла, то його поверхня виділяє інтенсивний холод, як під час дотику привида. Кожен, хто погляне туди, опиняється в стані гіпнозу і вже не може відвести від дзеркала очей. Найчастіше це призводить до фатальних наслідків. Рівень ризику — найвищий.

— Отже, панове, — підхопив Вінкмен, коли Леопольд знов умостився на стільці, — ось вам короткий висновок. Можете підійти ближче разом зі своїми помічниками.

Клієнти один за одним підвелись і наблизились до скляного футляра: дорослі — з цікавістю, підлітки — нерішуче й боязко. Шепочучись між собою, вони оточили стіл.

Локвуд відгорнув маску й нахилився до мене:

— Двадцять хвилин на першу. Будь напоготові й стеж за вікнами.

Уздовж протилежної стіни тягся ряд великих прямокутних вікон, що визирали в нічне небо. Десь унизу, під ними, зараз стоять Джордж і Фло — Джордж саме готує своє знаряддя. Вони бачать світло й знають, де відбувається аукціон. Я переступала з ноги на ногу, відчуваючи холодну твердість руків’я рапіри.

Це може статися будь-якої миті...

Унизу тим часом натовп ще тісніше з’юрмився довкола скляного футляра. Бородань роздратовано запитав:

— Тут у рамі, внизу, просвердлено дві дірки. Навіщо?

Вінкмен стенув плечима:

— Не знаю. Можливо, для підставки. Навряд чи хтось наважувався тримати це дзеркало в руках.

Локвуд біля мене тихенько зойкнув.

— Ось воно що! — прошепотів він. — Пам’ятаєш оті палиці з фотографії домовини Бікерстафа? Я мав рацію. То була підставка, до якої кріпили дзеркало.

— Але ж у Вінкмена її немає, — зауважила я.

1 ... 69 70 71 ... 93
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Череп, що шепоче, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"