Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

На холодному обличчі майнуло легке здивування. На Карро не було ніякого обладунку: сіра сорочка, тонкі чорні штани та меч, який вона встигла схопити, коли вибігала з бастіону.

– Карро! Назад! – виплюнув землю, пробурмотів Азол, намагаючись встати. Але сил йому бракувало, і залишалося тільки дивитися, як слабка демониця вступила в нерівний бій з силами небес. Карро мотнула головою, немов зі сторони спостерігаючи, як чорне волосся розсипається по плечах та спині, а світло-блакитна стрічка падає на криваву землю. – Карро!

Вона намагалася не нервуватися, кінчик губ янгола сіпнувся в короткій переможній усмішці. Знаходження біля сильного янгола вже викликало легкий біль, ніби шкіру пекли іскри, що падали, – залишки небесного вогню. У якийсь момент янгол, крутнувшись на місці, завдав раптовий удар, від якого Карро змогла відійти майже механічно, відстрибнувши якомога далі. Але янгол не заспокоювався. Зібравши сили, Карро рушила вперед, у напрямку янгола. Але янгол бачив цей рух і швидко підняв свій меч, парируючи удар в критичний момент. Він відтиснув лезо демоніці вбік, захищаючи себе від потенційного удару.

Янгол був трохи здивований, Карро також. Від себе вона такого не очікувала.

У якусь мить вони застигли, дивлячись один одному в очі. Під її шкірою давно жив страх перед янголами, і з падінням з небесного бастіону він тільки розрісся, немов бур’ян – болотне марево, яке, крім швидкого росту, ще й було отруйним.

– Азол, йди! – встигла крикнути вона демону, який застиг на місці, витираючи та плюючись кров’ю. Його меч, розламаний на частини, лежав поряд. І поки янгол не вирішив добити демона, Карро намагалася вивести з поля бою хоча б Азола, який завдавати удар у спину її демонічної сутності, але смерті вона йому не бажала.

Перекривши дорогу янголу, вона атакувала збоку, намагаючись проникнути в його оборону. Але замість того, щоб відбити удар, янгол ухилився від траєкторії леза. Він погнувся у спині, наскільки йому дозволяли обладунки, й тим самим уникнув прямого контакту з мечем. Янгол майже відразу вдарив мечем вперед, спрямовуючи його до Карро, але підбурена емоціями та жаркою ненавистю, яку викликали короткі спогади про бій, коли до перемоги залишалося багато, а гнів душив з кожним пропущеним ударом, на диво, вміло відповіла, вивчивши цей прийом у бою з Абадом, паруючи удар і намагаючись контратакувати. Сила тріщала між ними, ковзали промені світла та тіні темряви, та Карро тьму не бачила – на її боці був лише меч та хоробрість. Янгол також зреагував, швидко перекриваючи удар.

Від дзвону меча у неї заложило вуха. Карро на мить заціпеніла, що дало янголу можливість здійснити замах, від якого вона не встигла відскочити, і блискуче лезо зі свистом розкреслило плече і ключицю. Кров бризнула на сіру сорочку, Карро схопила гаряче повітря губами від болю та стиснула губи, щоб більше ні звуку не вирвалося. І, кинувшись вперед, намагалася завдавати удар, хоча б один, але в ціль.

Янгол коротко усміхнувся, відводячи її меч у сторону. Вони обоє були відкриті до удару, якби не леза мечів, що знову вдарилися.

– Тобі не перемогти, демон, – янгол зіщулив яскраві очі, райдужка яких була пронизана небесним світлом, немов застиглі маленькі блискавки, що йшли до зіниць.

– Мені не потрібна перемога, я лише хотіла врятувати друга, – швидко відповіла Карро, відводячи свій меч, щоб приготуватися до нового удару.

– У демонів є друзі? – янгол жорстоко усміхнувся.

– Інколи.

– Смерть близько, маленький демон, – промовив янгол, і з неба знову полилося світло, яке вдарило по захисному куполу з громоподібним звуком. Карро ледь не упустила меч, щоб закрити вуха, та вчасно опанувала свій страх.

Янгол насолоджувався цим видовищем. Карро прослідувала за його поглядом і оціпеніла: звідси було видно, як купол над бастіоном покривається сотнями тисяч маленьких тріщин, які були настільки чіткими у цьому червоному проміні сонця, ніби їх хтось намалював.

– Навіщо це? – її голос тремтів.

– Демонів потрібно знищити. Не ми перейшли межу.

Яку межу залишалося тільки вигадувати. Карро побачила, як неподалік від бастіону завмер Азол, з болем усміхаючись світлу, що лилося прямо на нього. У середині Карро все обірвалося, ноги перестали тримати, і, опустивши лезо вниз, вона тільки й трималася за меч, з розпачем та горем дивлячись, як демон прийняв свою смерть, кинув їй прощальну усмішку та короткі слова, які врізалися навічно у її пам'ять.

Mors fugae non evadit. Від смерті не втечеш.

– Азол! – крик пронизав поле бою, де ще билися янголи та демони. Карро моментально направила всю силу та лють, яка розривала чорне серце демониці.

Янгол відчував гордість та радість, коли Карро не могла навіть заплакати, бо сльози кам’яніли прямо на щоках, а лють бурлила в крові. Битва знову продовжилася; свій танець почав янгол, маючи намір закінчити цей ганебний бій вже зараз. Він рухався з неперевершеною швидкістю, але Карро витрачала всю лють, щоб вчасно відійти з лінії атаки та нанести свою, викликавши в янгола легке невдоволення.
Він розгорнув долоні й направив на неї силу світла, коли йому здалося, що бій триває дуже довго, а демон ще живий і майже неушкоджений, не враховуючи одного єдиного доторку леза. Шепіт темряви долинув до неї раптово; це був найпрекрасніший голос, який вона коли-небудь чула. Лагідний доторк рук темряви обгорнув Карро захистом, коли світло намагалося розчинити у собі темну душу. Вона відчула спокій, прадавній, як частина всього існуючого. Темрява гралася з її волоссям, лагідно торкаючись голови та лоба, опускала легкі руки на плечі та допомагала тримати меч у тремтячих руках, приспавши і лють, і біль. Карро заплющила очі та посміхнулася.