Читати книгу - "Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді"

Але Назар нічого не міг зробити з собою.

Він чекав.

А потім — крик.

Гучний, пронизливий, але такий важливий.

Крик його сина.

Лікар вийшов у коридор і усміхнувся.

— Вітаю, тату. У вас хлопчик.

Назар відчув, як ноги стають ватяними.

— Софія?..

— Вона в порядку. Втомлена, але щаслива.

Його серце вистукувало шалений ритм, коли він увійшов у палату.

Софія лежала на ліжку, виснажена, але така рідна.

А в її руках було маленьке диво.

Він підійшов ближче, його голос затремтів:

— Він такий… маленький.

Софія підняла на нього очі, повні любові.

— Познайомся, Назаре. Це Дмитро.

Назар відчув, як у горлі застряг ком, а на очах виступили сльози.

Він сів поруч, обережно торкнувся крихітної ручки сина.

— Дмитро…

Малюк стиснув його палець, і в той момент Назар зрозумів —

Його життя більше ніколи не буде таким, як раніше.

Тепер у нього було дві причини жити і боротися — Софія і їхній син.