Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Пригинаючись і ховаючись за буйною рослинністю, я кинулася наздоганяти дракона. Дійшла до краю галявини й озирнулася: офіціанти, Бернард, майстер Варден, столи, стільці, закуски, повітряні замки з сяйнистих кришталевих келихів. Трохи далі — захоплений музикою оркестр і три фейрі, що блаженствують під звуки скрипок. Амадо як крізь землю провалився. 

Гаразд, раз дракон пішов, треба спробувати зловити восьминога. Я рушила назад, у пошуках слідів ретельно оглядаючи землю під ногами. Начебто звук ішов звідси? Чи трохи лівіше? 

Хтось із гостей злякано пискнув і почав озиратися, я краєм ока помітила ворушіння на протилежному кінці галявини. 

— І як ти тільки встиг? — вилаялася вголос. 

Тінь метнулася геть, дивом не збивши стіл із винними пляшками, я помчала слідом. Під гірку, вниз, ліворуч, обігнути ставок, повз альтанку, зарості чайних троянд — у вистрижений із самшиту лабіринт. Дивно, що ніхто з лакеїв або варти за мною не ув'язався. 

Сіре тільце метнулося вбік, але заметушилося в глухому куті. Мить — і я схопила самий кінчик щупальця, змушуючи втікача зупинитися. 

— Добігався! — заявила сердито, намагаючись віддихатися.

Восьминіг зашипів і розвернувся в мій бік, роззявляючи зубасту пащу. А я з вереском розтиснула пальці й відскочила, адже це був не Пауль. Зовсім-зовсім не він. Чотири червоні фасеточні ока, зуби-голки, довші за паулеві рази в три. Та й вираз морди говорив про те, що жерти зараз будуть мене, а не печиво або просочені приворотною магією шпильки.

Монстр підібрав кінцівки, присів, немов стиснута пружина, і стрибнув у повітря, цілячись мені в голову. 

Від жаху я відсахнулася спиною вперед, зачепилася підборами за корінь, що стирчав з землі, і плюхнулася на гравій. Чорт, боляче! Сіре тільце просвистіло точно над моєю головою, щупальця батогами пройшлися по зачісці та обличчю. Монстр перевернувся в повітрі й приземлився посеред доріжки. Зиркнув хижо, вишкірився, облизнувся, але раптом насторожено завмер. 

— Небезпека! — Чужа думка відбилася в моєму розумі противним скрипучим голосом.

Зовсім поруч почулися голоси, потім важкі квапливі кроки. 

— Скількох спіймали?

— Шеф уже двох і третього Луїс. 

Я, скориставшись ступором лангольєра, квапливо відкотилася на траву під прикриття гілок, що звисали до самої землі. На зворотному боці зеленої стіни промайнули вартові в формі. Монстр завмер, втягнув щупальця і, обдарувавши мене на прощання злісним шипінням, втік.

— Там! За ним!

Двоє чоловіків кинулися за тварюкою, а я так і лежала на траві, ніким не помічена, потираючи забиту філейну частину. 

Від пережитого тілом котилося тремтіння. Серце відчайдушно стукало і все не хотіло заспокоюватися. Гидота яка, ще й слизька, а я її руками чіпала! Та Пауль на її тлі — безневинна овечка! Тож не дивно, що від його родичів народ шарахається і намагається пристукнути чимось важким. Тут за усього бажання інстинкти самозбереження заграють. Цікаво, і скільки ще таких непроханих гостей по палацу бігає? А головне, звідки вони повилазили? Я квапливо витерла долоні об траву і з тугою оглянула розводи бруду і зелені плями на ошатному костюмі. Чудово. Гвідо мене приб'є — і правильно зробить. Тепер ні до гостей не вийти, ні Мірабель допомогти. 

Мене огорнула противна слабкість, мабуть, адреналін усе-таки трохи спав й тіло вимагало компенсації за переляк. Я акуратно виглянула з-за кущів і прислухалася: варта не встигла піти далеко. Пояснювати їм або Амадо, що сталося, або вигадувати більш-менш правдиве виправдання моєму забігу і раптовому інтересу до зубастих істот, бажання не виникало. Перебіжками, напівзігнувшись, раз у раз зупиняючись і кілька разів давши гаку особливо хитромудрими місцями саду, я все-таки вибралася на основну доріжку. 

З боку галявини донеслися веселий сміх і гучні аплодисменти, отже, офіційна частина завершилася й зараз почнуться гуляння. Бігом звідси, поки гості не розбрелися! Я щодуху чкурнула геть, та біля самого виходу з оранжереї ледь не зіштовхнулася з лакеєм. Обличчя хлопчини, що побачив мій зіпсований костюм та скуйовджене волосся, витягнулося від подиву. Він навіть посторонився, поступаючись дорогою.

— Леді Гелено, з вами все гаразд?

— Так, спіткнулася невдало, — бадьоро збрехала я, поправляючи розпатлані локони. — Передайте принцесі, що повернуся за пів години. 

Я махнула рукою, мовляв, іди вже, куди йшов. Потім злодійкувато озирнулася, висмикнула з вази на вході три неймовірного вигляду квітки явно магічного походження і запхала їх за пасок.

— Буде тобі частування, вихованцю ти мій ненаглядний, — похмуро пообіцяла я в порожнечу. — Тільки спочатку розкажеш мені, що за капості твої родичі затіяли!