Читати книгу - "Кров фенікса, Анна Стоун"

— Морл викрав мене. Він сказав, що одружиться зі мною, якщо я виявлюся Принцесою Часу. Але його Дзеркало сказало, що я не та, і він устромив мені ніж у спину. — схлипнула вона. — Я не знаю, як вижила! Але мені допомогли, відправили сюди! До тебе!

— Не бійся. Я не дам тебе образити. Зараз ми повернемося додому, я приготую твій улюблений суп. — чоловік розкрив руки, бажаючи обійняти племінницю.

— Суп? — дівчинка застигла, не встигнувши зробити ні кроку. Про що Мерлін взагалі каже? Вона ненавидить суп і її верне від смаженої цибулі. Він це знає. Страшна здогадка закралася у думки. — Мерлін, скажи, а яке прізвище було у моєї матері та бабусі? — Лера вичікувально на нього подивилася.

— Вольфрам-Солонгтон. Ти що забула?

Лера відсахнулася від нього, наче від розпеченого вугілля.

— Ти не Мерлін ... — зробила вона крок назад.

— Лера. Про що ти говориш?! Звісно ж це я! — заперечив чоловік.

Але Лера йому не вірила. Її дядько так просто б не назвав це прізвище. Тим паче, це питання наприкінці. Дівчинка тепер на всі сто була впевнена, що перед нею ворог.

За час блукання лісом сил у неї поменшало, тому її ривок виглядав жалюгідно. Не встигла вона зробити навіть п'яти кроків, як чоловічі руки зімкнулися на талії. Дівчинка повернула голову і від жаху закричала — обличчя дядька стрімко мінялося на Морла.

— Я не знаю, як ти вижила, але тепер ти точно помреш! — пролунав крижаний голос біля її вуха.

Лера вхопила ротом повітря, намагаючись вирватися. Але сили були не рівними, перекинувши її через плече чоловік пішов у інший бік. Лера марно била кулаками по його великій спині.

Через пів години вона опинилась у в'язниці під голденським замком. Кинувши її на кам'яну підлогу, Морл закрив залізні ґрати.

— Тобі лише треба було померти! Але ти цього навіть не можеш зробити! — плюнувши, чоловік повернув ключ у замку і пішов.

Залишившись одна в темній сирій камері, Лера беззвучно заплакала.

* * *