Читати книгу - "Республіка Шкід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Еге-ге! Бандити!
Голоси, які чути було з вогкого приміщення, видалися йому незнайомими, грубими і навіть страшними. На довершення всього з усіх щілин дверей сочилося бліде тремтливе світло. Мефтахудин хвилинку постояв, міркуючи, потім нечутно відійшов од дверей і хутенько побіг назад у школу. Так само похапцем він вбіг по чорних сходах нагору й помчав до Вікмиксора. За хвилину завідуючий і Олмикпоп, який тої ночі чергував, спускалися чорними сходами, і Мефтахудин, що супроводив їх, збуджено розповідав:
— Дивлюсь, — світло, чую — бал-бал-бал. Еге, думаю, субчики, бандити. Мефтахудина — ні, не обдуриш. І до вас біг, швидко-швидко.
Педагоги й двірник обережно підкралися до зруйнованого будинку. Вікмиксор увійшов перший, піднявся на кілька сходинок і, зазирнувши у вогкий коридор, завмер від подиву.
Насамперед він побачив збуджене обличчя Япончика, освітлене жовтим світлом свічки, потім уже розгледів інших.
— Одним з головних завдань Четвертого з'їзду Спілки молоді було поліпшення економічного становища робітників-підлітків. На заводах відбувалося масове скорочення молоді, як малокваліфікованої сили. Треба було забронювати підлітків, підвищити кваліфікацію. На це головним чином і звернув увагу Четвертий з'їзд РКСМ.
Раптом промову Япончика перебив знайомий басовитий голос:
— Дозвольте, що ви тут робите?
Сім голів повернулись, і сім пар очей втупилися в темряву, з якої виплило сердите обличчя Вікмиксора. Хтось одразу зрозумів, що запоролись, і крикнув:
— Рятуйтеся!
Хтось з гуртківців кинувся до дірки в сходах, але одразу відсахнувся. Звідти, всміхаючись, визирало вилицювате обличчя Мефтахудина.
— Попалися, субчики!
Хлопці спинилися, розгублені, не знаючи, куди податися.
— Що ви тут робите? — так само сердито повторив Вікмиксор.
— Нічого… так… тепло… ну, ми й вийшли посидіти, — розгублено белькотів Япончик, перебираючи аркуші пошарпаного підручника політграмоти.
Вікмиксор помітив книгу і, взявши її з рук розгубленого лектора, задумливо перегорнув, потім коротко кинув:
— Ідіть спати!
Похнюпившись, «підпільники» один за одним пройшли повз Сашкеця, а той докірливо хитав головою і бурмотів:
— Ах, мудрагелі… Ах, мудрії…
♦
На другий день Вікмиксор знав усе. Досяг він цього зовсім просто: прийшов у клас і почав м'яко розпитувати. Власне, хлопцям критися було нічого, і тільки переляк та надзвичайна обстановка збентежили їх уночі, але сьогодні вони спокійно все розповіли і навіть самі разом із завідуючим сміялися над своєю «підпільною роботою».
Потім Вікмиксор цілий день ходив задумливий і ввечері несподівано сказав класу:
— Я й не думаю протестувати. Навпаки, охоче йду вам назустріч. Ви не маєте права створити осередок РКСМ, але ви можете організувати свій гурток, свій осередок місцевого характеру, в якому, не будучи членами комсомолу, ви, проте, нарівні з усією Спілкою навчатиметесь і навіть більше — ви як передові поведете шляхом комуністичного виховання всю школу. Організуйтеся, придумайте гуртку назву і беріться до діла. Приміщення у вас буде. У ваше розпорядження я віддаю наш музей. До речі, ви можете заодно дбати й про сам музей — добирати експонати, охороняти їх і так далі…
Шкідськнй музей народився вже давно і якось непомітно, після шаленої журнальної гарячки, на яку перехворіла вся Шкіда. Журнали ці були першими експонатами музею. Потім туди почали надходити найвидатніші учнівські роботи, зберігався там і показовий обліковий матеріал. Незабаром матеріалу зібралося чимало.
Того ж вечора, коли вже Вікмиксор пішов, шкідці зібрали екстрені збори.
— Хлопці! — ораторствував Японець. — Завдання нашого колективу, нашого осередку, лишаються ті самі, що й у підпіллі, але тепер додаються нові: залучення інших і розгортання роботи в загальношкільному масштабі. Треба придумати назву гуртку:
— Червона зірка!
— Прапор!
— Комунар!
— Юний комунар!
— Правильно! Юний комунар! І скоротити в Юнком.
— Скоротити в Юнком! Правильно.
Голоси поділилися. Проголосували. Більшість були за Юнком. Тут же обрали редколегію для свого органу, до якої ввійшли Японець, Янкель і Пантелєєв.
А на другий ранок уже вийшов перший помор стінгазети «Юнком» з передовицею, яка повідомляла про відкриття нової організації. У цій довгій декларації йшлося багато про що, а наприкінці великим шрифтом оголосили заклик до вступу в Юнком. Але початок був важкий. Невдовзі юнкомцям, які ще по завоювали авторитету в школі, вже довелося проводити один з пунктів своєї програми. У цій програмі серед іншого вони заявили, що боротимуться з крадіжками в школі.
Дрібні крадіжки в Шкіді траплялися частенько. То рушник зникне, то наволочка пропаде.
І ось пропали чоботи. Коли вранці шкідці, як звичайно, схопилися по дзвонику з ліжок, другокласник Андронов зробив сумне відкриття.
— Хлопці, у мене чоботи сперли, — скорботно проскиглив він, махаючи босими ногами.
Спальня загула:
— Брешеш!
— Сам заначив!
За чаєм Вікмиксор погрожував і соромив хлопців, а потім раптом звернувся до старших:
— Ось перше бойове хрещення Юнкому. Юнкомці — це свідомі, передові учні. Тепер ви й повинні довести свою свідомість. Я не шукатиму злочинця. Ви самі знайдете його й самі засудите, а щоб я знав про те, що ви свій обов'язок викопали, покажіть мені вкрадені чоботи.
Юнкомці стривожились, але, обговоривши, погодилися з пропозицією Вікмиксора. Хочеш не хочеш, а з крадіжками треба було боротися.
Спершу спробували вплинути на маси свідомістю, але Шкіда дала Юнкому відсіч — не тому, що підтримувала злодіїв, а просто не злюбила юнкомців, вважаючи їх вискочками й підлизами. Тим більше що знайшлися підбурювачі в особі Цигана, якого юнкомці обійшли при створенні організації, і новачка — силача Долгорукого.
Обидва вони потоваришували і тепер спільно вирішили показати Юнкому свого силу. Циган єхидно стежив за марними стараннями юнкомців переконати хлопців шукати злодія і посміювався. Спроба організувати хлопців, залучити їх до організації юнкомцям нс вдалася, однак вони вирішили домогтися свого.
— Що ж робити? — сумно бурмотів Янкель.
— Як що? Шукатимемо самі, — запалився Джапарідзе, який щойно вступив до ІОнкому й тепер вирішив проявити себе.
Дзе підтримав і Горобець, якого відразу захопила ідея розшуку.
— Факт, самі шукатимемо. Всі груби обшукаємо, а знайдемо.
Робити більш нічого не лишалось, і хлопці, кинулися шукати.
Почали з верхнього поверху. Завзяті Горобець і Дзе особливо старалися.
— Подивись у душник, — діловито казав Горобчик.
Дзе залазив рукою, довго нишпорив і вигрібав замість чобіт купу сажі.
Тим часом ставлення школи до юнкомців дедалі гіршало. Хтось перелицював російське слово «ячейка» на «ищейка», і нещасних «свідомих», які лазили по грубах, дражнили нишпорками. А проте надвечір чоботи знайшли. Знайшли їх унизу в комині. Після вечері хлопці зібралися в приміщенні ІОнкому й радилися.
— Кепські справи.
— Так, більшість проти.
— Треба, хлопці, знайти спосіб завоювати й перетягнути маси на свій бік.
Раптом у двері
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Республіка Шкід», після закриття браузера.