Читати книгу - "Республіка Шкід"

— Хто там?

— Відчини! — пролунав голос Цигана.

Япончик нерішуче оглянувся до хлопців.

— Не відмикай! — розлютився Янкель.

— Він, паскуда, цькував нас сьогодні. Скажи йому, що ми не бажаємо з ним розмовляти.

— Правильно! — підтримали всі інші, але Циган грюкав і осатаніло кричав. Потім він пішов, а за хвилину повернувся з Долгоруким. Обидва почали щосили ломитися в двері.

— Відчиняйте, сволота, а то поб'ємо всіх! — кричав розлючений Циган, але Юнком твердо вирішив вистояти облогу. Весь осередок дружно вперся в двері і стійко вигримував натиск. Нарешті, бачачи марність боротьби, Цган відступив, а потім і зовсім пішов.

Джапарідзе перший полегшено зітхнув.

— Ну й діла! Треба щось придумати.

— Є, — пожвавився Пильников.

— Що є?

— Придумав!..

— Що ти придумав?

— Створимо юнкомівську читальню для всіх вихованців.

— Ідея!

— Книжок назбираємо від усіх потроху.

Ідея запалила осередок, і всі працювали дуже старанно. Через тиждень, повернувшись із відпустки, Янкель притягнув близько пуда старих журналів, які він збирав ще з дошкільних часів. Пантелєєв приніс майже такої ваги паку книг найрізноманітнішого характеру, починаючи з дитячих казок і кінчаючи Плутархом та іншими історичними працями. Все це ретельно розсортували і, додавши кілька особистих книг Фінкельштейна, Пильникова та Японця, розклали на великому столі. А за вечірнім чаєм Янкель підвівся і, звертаючись до хлопців, запросив бажаючих провести час за корисним читанням. Кімната Юнкому, як черево голодного, одного за одним ковтала вихованців. Незабаром усі місця були зайняті. Юнкомська читальня сподобалася багатьом. Тут стояли м'які меблі й відчувався не тільки затишок, а й комфорт, який так старалися створити організатори. То тут, то там чулися розмови:

— Непогано.

— Що непогано?

— Юнкомці, я кажу, влаштувалися.

— Справді. І почитати є що.

Журнали й книжки хлопці читали жваво, нарозхват, і скоро читальню полюбили. Правління Юнкому, що назвало себе Цека, вже подумувало про розширення роботи. Незабаром почав зростати й колектив осередку. Приходили записуватися не тільки з третього відділення, але й з другого і навіть з першого. Настав час починати серйозну роботу, і тоді скликали великі відкриті збори осередку, на яких були присутні сімнадцять членів і кандидатів «Юного комунара».

На цих зборах остаточно затвердили Центральний комітет, точніше президію, до якої ввійшли найстаріші члени й організатори — Япончик, Пантелєєв, Пильников, Кібчик і Янкель. Одразу всі члени були розбиті на дві групи слухачів політграмоти — молодшу і старшу. Керівником обох груп лишився Японець. Потім хтось вніс нову пропозицію: Юнком повинен узяти на себе й трудове виховання шкідців. Було вирішено організувати трудові суботники: переносити дрова, очищати панелі, прибирати сміття, пиляти дрова тощо. Пропозицію прийняли одноголосно і першої ж суботи її здійснили, причому до роботи залучили й безпартійних вихованців.

Працювали всі не за страх, а за совість, тільки опозиція, як і раніше, єхидно посміювалась. У зв'язку з великою популярністю Юнкому виступати відкрито вона по наважувалась, але все ж намагалася хоч чим-небудь дошкулити юнкомцям. Запеклих опозиціонерів було тільки троє: Циган, Долгорукий і Безсовістин, давно вже прозваний безсовісним, проте Юнком не боявся їх. Він зміцнів і якісно, і кількісно.

— Ану, братва, піддай! — покрикував Джапарідзе, що пихтів біля важкої колоди, і братва піддавала, і колоди зникали в сараї. Суботник пройшов з піднесенням, і це додало хлопцям ще більше охоти до роботи.

Сонячний липень котився барвистими днями, але юнкомцям ніколи було тішитися сонцем. Робота захопила глибоко й надовго. Юнком розрісся. Один за одним виростали нові гуртки. Виник гурток малювання, за ним літературний, політичний; крім того, щотижня читали усну газету. Але найяскравіше розцвів Юнком, коли до Шкіди прийшов новий педагог і вихователь Дмитро Петрович Тюленчук. Спершу хлопці не прийняли його, здалося, що він суворий і сухий. Крім того, він був кульгавий, а для жорстоких вихованців це давало ще більше приводів сміятися з нього.

На перших порах за танцюючу ходу його прозвали «Руб двадцять», але потім, коли придивились і полюбили його, називали не інакше, як дядя Дима.

Тюленчук був українець, тихий і трохи сентиментальний. Він любив свою батьківщину і свій предмет — російську мову. В роботі Юнкому він узяв надзвичайно діяльну участь, і незабаром літгурток Юнкому став найсильнішим з усіх гуртків. Спочатку гуртківці вели роботу замкнуто, потай, а коли зміцніли і згуртувалися, винесли її напоказ усій школі.

Літгурток почав улаштовувати регулярні збори, на яких гуртківці читали свої твори. Виходили літературні альманахи. За альманахами з'явилися літературні суди над героями класичних творів, а на довершення всього літгрупа Юнкому відкрила своє видавництво і дала гуртку назву «Зелене кільце».

«Зелене кільце» — це не просто гарні слова, це алегорія. Співдружність — кільце молодих, зелених літераторів.

І тепер здійснилася мрія Японця про хороший літературний журнал.

«Зелене кільце» заснувало видання товстого літературно-художнього щомісячника «Аргонавти». А через деякий час вийшов і перший випуск бібліотечки «Зелене кільце» з поемою Пантелєєва про блокаду та голод.

«Лондон — Чікаго

Без передишки» –

Ясний і чіткий

Клич реклам…

Так починалася ця поема, що мала назву «Ми — їм». За цим випуском почали виходити і інші.

Юнком твердо став на рейки. Пожвавилася кімната Юнкому. Гуртки працювали одночасно в чотирьох кутках, а посередині, за столом, уткнувшись у книжки, сиділи аматори читання. І, як тоді, в темну ніч, у ніч народження підпільної комуністичної організації, чути було уривки мови, але вже не приглушені й тихі, а дзвінкі і вільні:

— Другий конгрес Комінтерну… Двадцятий рік… Тридцять сім країн…

І слухачі, затамувавши подих, уважно вслухалися в слова лектора.

— Добре, — казав Пантелєєву лагідний у такі хвилини Янкель, що зовсім недавно став його сламником.

— Добре, — підтверджував Льонька, оглядаючи чистеньку веселу кілі матку.

— Комінтерн… Умови партіям, які вступають… Розкладу не повинно бути… Пропаганда…

Б'ються нові слова й глибоко западають у голови юнкомців. Усміхається червоний прапор школи, поставлений у куток, вкритий чохлом, і підморгує весело жовтенький соняшник з двома літерами «ШД» — герб республіки Шкід.

СОДОМ І ГОМОРРА

Безвладдя. — Сивер Долгорукий. — Ост-інд-кофе. — Перший наліт. — Гульня. — Босоніж на форді. — Два юнкомці і Пірль Уайт. Содом і Гоморра.

Вікмиксор поїхав до Москви на якийсь з'їзд працівників соцвиху. Управління республікою перейшло до Еланлюм. Хоча це й була людина з сильним характером, вона все-таки була жінкою. Шкідці відразу ж це зрозуміли, і зрозуміли по-своєму. Вони забуянили. Жінка, на їхню думку, була істотою набагато безвільнішою, ніж чоловік, та ще такий чоловік, як Вікмиксор. І цього