Читати книгу - "Беру свої слова назад"

на нас, - це, звичайно, страх перед Німеччиною. Він боявся німецьких збройних сил» (Огонек. 1989. No 25. С. 7). Про сталінський страх Жуков натхненно оповідав і перед повними залами, і у вузькому колі. Жуковські розповіді про те, що Сталін боявся Гітлера, донесли вдячним нащадкам і Костянтин Симонов, і генерал-лейтенант Павленко, і академік Анфілов. Жукова запитували про причини сталінської поведінки, а стратегічний геній прорікав гірку правду: «Сталін боявся війни, а страх - поганий порадник».

Але не треба думати, що пісні комуністичної пропаганди про сталінський страх вигадав Жуков. Так думав Гебельс. Ось запис у його щоденнику 14 вересня 1940 року: «Сталін відчуває дуже сильний страх перед Вермахтом». Після смерті Сталіна марксисти підхопили багато вигадок гітлерівської пропаганди. Упевнений, сам Жуков Гебельса не читав. Але в написанні мемуарів Жукова брав участь весь ідеологічний апарат Радянського Союзу під керівництвом головного ідеолога комунізму Суслова, так що було кому підказати. І Жуков підхопив тезу. Тим більше, що на тлі сталінського «боягузтва» яскравіше висвічувався жуковський героїзм.

Різниця між Жуковом і Гебельсом у тому, що Гебельс дуже швидко змінив свою точку зору. Досить погортати його щоденники. А Жуков платівку не змінив. Він так і повторював: Сталін - боягуз, а я не тільки геній, але ще й сміливець. Сталін боявся, а я - ні. Сталін винен, а я при чому?

Свою невинність Жуков довів просто. Він оголосив, що з січня 1941 року по 22 червня просто не встиг вникнути в обстановку. («Красная звезда», 30 листопада 1996 р.). Розповіді про те, що йому не вистачило півроку, щоб зрозуміти ситуацію і прийняти правильні рішення, Жуков любив розбавляти розповідями про те, що одного погляду на карту йому було достатньо для з'ясування будь-якої найзаплутанішої обстановки.

Якийсь Василь Соколов, який називає себе письменником, мав зустріч з Жуковом у вересні 1972 року. Письменник ставив великому полководцеві багато запитань. Наприклад, таких: «Як же вам все-таки вдалося безпомилково і, прямо скажу, геніально вирішити ідею?» («Наш сучасник». 1993. No 5. С. 12).

Геніальний не робив таємниці зі своєї майстерності, щедро ділився досвідом, на численних прикладах показував письменнику, як йому вдавалося «вирішувати ідеї».

А письменнику мало. Письменник не вгамовується: «Поділіться, Георгіє Костянтиновичу, враженнями, як зріли тоді ваші думки, ідеї, плани, чи зіграла тут роль інтуїція або, простіше кажучи, передбачення полководця?»

На це великий прорікав: «Передбачення, засноване на науковому аналізі обстановки, було важливим, якщо не вирішальним моментом... Чорт знає, чи щастило мені на війні, чи народжений був для діяльності військовим, у всякому разі, і на цей раз пощастило, витягнув вантаж непомірної ваги» (там же).

Ось так брав і сам витягував.

Заднім розумом гранітно-міцний Георгій Костянтинович нібито перед війною заявляв: «Укріплені райони будуються дуже близько від кордону та мають вкрай невигідну оперативну конфігурацію, особливо в районі Білостоцького виступу. Це дозволяє противнику вдарити з районів Бреста і Сувалки в тил всього нашого білостоцького угруповання. Крім того, через невелику глибину УРи не можуть довго протриматися, оскільки вони наскрізь прострілюються артилерією» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 194).

Вражаюча прозорливість. Якщо не сказати більше.

Отже, якщо вірити Жукову, Сталін війни боявся, а геніальний Жуков чітко бачив, яким чином німці здійснять розгром Західного фронту. Якщо так, то Жукову слід було скористатися сталінським страхом. Треба було Сталіну дохідливо пояснити: Білостоцький виступ - пастка. Давай з пастки 10-у армію відведемо! 3-й і 4-й арміям теж на кордоні робити нічого. А 13-у краще формувати за Волгою, а не поблизу кордонів. Коли буде готова, тоді на фронт відправимо. А неготова, навіщо вона в Білорусії?

Але Жуков, розуміючи, що Білостоцький виступ - це пастка для радянських військ, не вимагав від Сталіна вивести війська з-під можливого удару. Як раз навпаки. Перед війною Жуков вимагав гнати в Білостоцький виступ все більше й більше військ. 13-й механізований корпус 10-ї армії був створений на вимогу Жукова і всупереч сумнівам Сталіна. Жуков сам про це пише. Те ж відноситься до 14-го мехкорпусу 4-ї армії, 11-го 3-ї армії, 17-го і 20-го, які незрозуміло навіщо перебували у виступі.

Сталін був не тільки проти розміщення мехкорпусів у Білостоцькому виступі та біля його основи, він взагалі сумнівався в доцільності їх формування. Генерал армії Д.Г. Павлов категорично заперечував проти створення мехкорпусів. Він розумів, що ці дивовижні скупчення людей, танків, гармат і автомашин у разі оборонної війни будуть означати загибель і розгром. Але на їх створенні наполіг Жуков.

Результат відомий.

Ми бачили розгром 22-ї танкової дивізії 14-го мехкорпусу в Бресті в найперші години війни. Можна валити провину на командувача Західного фронту генерала армії Павлова: не там дивізію розмістив.

Але є й виправдання. За дислокацію дивізій відповідає Генеральний штаб. І його начальник. 22-а танкова дивізія створена за наполягання Жукова. І не тільки вона. З десяти танкових дивізій Західного фронту вісім створені на вимогу Жукова. І за його наказом розміщені там, де їх накрили в перші дні війни. Як і багато інших авіаційних, стрілецьких, кавалерійських та інших дивізій та корпусів.

Картина стандартна. Ось 4-а танкова дивізія 6-го механізованого корпусу Західного фронту. Її штаби, склади, казарми і парки були поруч з кордоном. 22 червня 1941 року тут події розвивалися за тим же сценарієм, що й по всьому кордону: «палахкотіли вогнем танкові парки. Потовкшись деякий час у безсилому відчаї, майже беззбройні танкісти разом з піхотою і прикордонниками подалися, як казали в давнину, у відступ. На дорогах було стовпотворіння. Німецькі льотчики безжально й безкарно бомбили та розстрілювали людей з бриючого польоту. Зв'язок у військах був порушений, управління втрачене» («Красная звезда», 19 березня 1999 р.).

Йдеться про одну з найсильніших дивізій Червоної Армії, у складі якої було 357 танків, у тому числі 176 новітніх КВ та Т-34.

Жуков згадав якихось неназваних недоумків, які будували укріплені райони не там, де треба. Але він забув повідомити, що головна причина швидкого захоплення противником укріплених районів не в цьому. Полягала вона в тому, що укріплені райони,