Читати книгу - "Німа"

— Я стільки всього спробувала. Алкоголь. Цигарки. І не підсіла на них. Я не відчуваю залежності від роботи, сім’ї, друзів, сексу, кохання. І що таке справжня залежність?

Піддослідна вдягається. Її руки тремтять. Вона напружена й збуджена.

— Я хочу пізнати справжнє приниження. Хочу знати, що відчуваєш, коли власну гордість забуто. Як це — повзати на колінах?

Рипають двері. Брязкають ключі.

— Світ підсаджує нас на наркотики. Починає з незначних: кави, музики, друга дитинства, люблячих батьків з їхнім піклуванням. Далі бомбардує телебаченням, інтернетом, роботодавцями, грошима, коханою людиною… Це все можна назвати наркотиками.

Вона швидко крокує вулицею.

— Моє життя завжди було сповнене подій, пригод, алкоголю, сексу, цигарок, бійок. Але зараз це вже не торкає, не викликає жодних почуттів. Усе мені стало нецікавим, байдужим.

Нудно…

— Що ж може мене зворохобити? Вразити? Дати нові емоції?

Вона похапцем переходить безлюдну освітлену дорогу.

— Мене ж не зачіпає те, без чого інші не можуть жити. Без чого ж не зможу я?

Брудний під’їзд. Ліфт не працює. Дівчина швидко підіймається вгору.

— Де моя межа? Я давно вже не вірю в те, що знову горітиму, ставши до полотен. Але я хочу бути кращою, ніж є. Хочу відстояти своє право зверхності над іншими.

Вирваний дзвоник. Тасіта грюкає кулаком у двері.

— Я вільна робити це. Таке моє право. Реальність — лайно. І всі це знають. Але мало хто готовий від неї втікати.

У прочинених дверях стоїть худорлявий хлопець з голим торсом і цигаркою в зубах та посміхається.

— Ми звикли бути брудом. Як цього позбутися? Як спекатися болю, депресій, ненависті до всього і всіх?

Він відступає вбік. Від нього несе блювотиною.

Вона заходить до кімнати. Тут чимало людей, висить завіса цигаркового диму, запах перегару. Тася байдуже оглядає присутніх і йде на кухню. За нею слідом волочиться хлопець, тримаючись за стіну.

— Ти колись думав про свою волю? Наскільки ти вільний?

Він такий п’яний, що тільки посміхається у відповідь.

— Мені паршиво…

Хлопець лізе в шафку й дістає горілку.

— Є дещо краще… — Язик ліниво ворушиться в його роті. Хлопець губить цигарку, але не помічає цього. — Те, що треба…

— Цигарки, алкоголь, наркотики? — Вона відкручує кришечку й наливає собі у велику брудну склянку. — Що допоможе позбутися болю?

Він сідає навпроти й простягає їй кухоль з водою. Тася виплескує її геть і наливає хлопцеві, не звертаючи увагу на його стан. Швидко перекидає в себе склянку. Морщить обличчя й закурює. Їй давно не потрібно запивати такі міцні напої.

Хлопець мовчки дивиться на кухоль з горілкою. Але не п’є.

— Є вибір. Але й вибір не робить тебе вільним. Я маю вибір. Я можу зробити те, на що не здатен ніхто. У мене є дещо, з чим я не хочу розставатися.

Вона болісно дивиться на темне заляпане вікно.

— Моя гордість. Мій біль. Моя ненависть. Моя злість. Без них — я не буду собою. Я стану такою ж нікчемною, як і ти.

Мені стає страшно. Як ніколи. Я хвилююся, думаючи, що вона й справді хоче спробувати якийсь наркотик. Але ні. Вона шукає іншого. Їй потрібен хтось нікчемніший за неї. Вона не падає, а підіймається. Їй потрібно було побачити того, ким була вона останнім часом, щоб зрозуміти, чому потрібно вилізти з цього лайна.

Коли ж щось зміниться?

— Ти так часто говориш про своє майбутнє. Про те, що покинеш цю роботу. Мені навіть цікаво…

— Що цікаво?

У Тасі похмілля. Через відчай, біль, невизначеність, невпевненість вона випила забагато. Але вона не змінює традицій. Вона п’є й зараз. Коньяк.

— Коли ти поринеш у творчість. Чому ти все ще тут?

Тасіта закурює.

— Нещодавно мене про це запитували. До речі, я звільнена. Не знала?

— Ти?! — Жінка похлинається. — Що сталося?

— Я. — В очах двоїться. — Просто… Я відкидаю це місто. Я відштовхую цю країну. Я не приймаю планету. Я занадто інопланетна.

— З чого ти робиш такі висновки?

Піддослідна опускає голову й судомно стискає