Читати книгу - "Пустоцвiт"

Сказавши це, імператриця криво посміхнулася.

– Оскільки Батурин був зруйнований ясновельможним князем Меншиковим досить давно, знавці історичної науки були запрошені для дослідження старожитностей, знайдених при відбудові.

– А юристи?..

– Будь-яка справа, особливо грошова, вимагає підписання всіляких угод. І взагалі… – Теплов зробив у повітрі невиразний жест пальцями, немовби крутив щось невидиме.

– Ах, Григорію Миколайовичу, Григорію Миколайовичу! – зітхнула государиня. – Навіщо вигороджуєш Кирила Григоровича, за які такі заслуги?! Він же тебе підводив повсякчас, хіба ні?..

Теплов скрипнув зубами… але промовчав. Відзначивши про себе його реакцію, Катерина Олексіївна продовжила:

– От, між іншим, секретар твій Мишаня донос склав, де виклав свою точку зору…

– Мишаня цей – шахрай і пройдисвіт, яких ще пошукати треба!!! – крізь стиснуті зуби процідив Теплов презирливо. – Особисто я б давно вигнав його куди подалі, та Кирило Григорович милує його й щоразу відговорює мене від такого наміру.

– Із чого б це, дозволь довідатися?

– Річ у тім, що Мишаня свого часу оженився на його обожнюваній тіточці…

– А ти сам, Григорію Миколайовичу, кого за дружину взяв – хіба ж не родичку пана гетьмана? Наскільки мені відомо, твоя Мотрона Герасимівна є племінницею Наталі Дем'янівни – матері братів Розумовських. Отже, дружина твоя доводиться кузиною Кирилові Григоровичу. Я нічого не наплутала?

У словах імператриці відчувалося неприховане глузування. Теплов лише очі потупив.

– От бачиш, Григорію Миколайовичу, що виходить: Кирило Григорович оточив тебе своїми близькими та родичами, причому людьми далеко не у всьому чесними – от як пліткар цей Мишаня, наприклад. А ти це неподобство терпиш.

– Що поробити, государине-матінко?.. – знизав він плечима. – Природа людська така, що чесний завжди слабкий. А мені… не бунтувати ж проти гетьмана, до якого я приставлений?! Служу йому вірою й правдою, як умію!

– А брудний донощик Мишаня як же?!

Теплов лише приречено зітхнув.

– А чи відомо тобі, що цей пройдисвіт у своїх фантазіях зробив тебе моїм коханцем?

Теплов зблід як крейда й затремтів від напруги, але промовчав. Государиня задоволено посміхнулась і перейшла до суті:

– Отже, Григорію Миколайовичу, викликала я тебе для того, щоб запропонувати місце тут, у Санкт-Петербурзі. Ти талановитий і чесний, як я подивлюся…

– Дякую покірно, Ваша Імператорська Величність!

– Що це значить?! Невже відмовляєшся від місця?.. – підозріло запитала Катерина Олексіївна.

– Це означає…

Теплов надовго замислився. Хоча він усіляко прагнув не видати своїх почуттів, та по спітнілому чолу було видно, яка потужна боротьба відбувається в його душі. Він явно коливався між вірністю обов'язку й палким бажанням позбутися всього довколишнього бруду. «Чесний раб нізащо не хоче зраджувати пана, хоч і не любить його! Так буває, коли честь дорожча власної вигоди», – подумала Катерина Олексіївна.

Тим часом, мовчання ставало тяжким.

– Ну, і що ж це означає? – нарешті зважилася підбадьорити Теплова імператриця.

– Це означає, що я вкрай удячний вам, государине-матінко, за настільки високу честь, яку просто гріх було б ігнорувати.

– Тобто?.. Будь люб'язний, Григорію Миколайовичу, поясни!

Теплов подумав ще трохи й тихо мовив:

– Я згоден залишити Кирила Григоровича заради служби Вашій Імператорській Величності.

– І та обставина, що ти одружений на кузині гетьмана Розумовського, тебе не зупинить?

– Не зупинить ні мене, ні дружину мою!

– Овва!..

– Як і годиться дружині, вона піде за чоловіком куди завгодно. Присягаюся!..

«Отже, якщо виникне потреба, Мотрона Герасимівна піде проти свого кузена?! От вони, Розумовські, у всій красі!.. Втім, після смерті мого чоловіка колишній його фаворитці особливо подітися нікуди», – подумала Катерина Олексіївна. Уголос же захоплено мовила:

– Добре, Григорію Миколайовичу, просто чудово!!! А знаєш, чому я днями веліла відмовити тобі в аудієнції, сьогодні ж прийняла?

– Чому ж, государине?

– А тому, що про тебе легенди ходять, начебто ти будь-яку ситуацію можеш представити так, щоб вона працювала на тебе!

– Ну-у-у, матінко, це явне перебільшення! – розвів руками співрозмовник. – Правда тут лише в тім, що не буває безвихідних ситуацій, є всього лише не зовсім правильні рішення.

– Люб'язний Григорію Миколайовичу, скажи мені, будь ласка, як би так зробити, щоб наше рішення переважало над чужим? На що варто звернути увагу?

– Заявіть про своє рішення першою – от і все!

– Ти думаєш?! Отак просто?! – здивувалася Катерина Олексіївна.

– Ефективні речі завжди прості…

– Браво, Григорію Миколайовичу!

– У цьому випадку, Ваша Імператорська Величність, варто випередити суперника, що довго обмірковує своє рішення. Якщо план ваш уже готовий – тим краще, дійте без зволікання! Якщо плану дотепер немає – винайдіть якнайскоріше нехай не найдієвіший, але все-таки досить ефективний. Повторюю: головне – випередити вашого опонента, і поки він стане реагувати на ваше рішення, нехай і не в усьому дієве, у вас з'явиться час на пошук ще більш ефективного. Якщо розглядати чуже рішення як клин, то створіть альтернативний клин. Про це й народна мудрість говорить: клин клином вибивають.

– Блискуча сентенція, – мовила імператриця. – Велике тобі спасибі, Григорію Миколайовичу! Дякую за науку, ти навіть не уявляєш, як допоміг мені цими словами… Отже, коли зможеш почати виконувати обов'язки при дворі?

– Коли буде завгодно Вашій Імператорській Величності!

– Завгодно буде негайно.

– Я готовий служити вам негайно, государине!

– А чому ж не запитуєш, яку посаду я тобі підготувала?

– Мені все єдино, тільки б…

Теплов зам'явся.

– Що «тільки б»? Нумо договорюй! – повеліла вона.

– Тільки б від Розумовського подалі, государине-матінко! А вже ви не скривдите, я впевнений.

– Ти це серйозно?

– Цілком.

Теплов здійняв