Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

Одрі висміяла Ґаель, коли та заїкнулася про «засекречену справу», але сама вочевидь починала переконуватися в її теорії. Заохочена цим, дівчина наважилася озвучити один зі своїх потаємних сценаріїв:

— Можливо, його дружина давала свідчення в якійсь кримінальній справі. Вона скористалася програмою захисту свідків і…

— Ти передивилася фільмів, любонько. Відколи працюю в поліції, ще не чула про подібні програми.

— А що з аварією?

— Усе кошерно, якщо можна так висловитися. У серпні 2006 його тачка вилетіла за межі проїжджої частини на маленькому острівці архіпелагу Кігслади, Наксосі. Тіла перевезли й поховали в Парижі.

Одрі відкусила ще шматок. Її пальцями стікав жир. Ґаель спостерігала за краплями, які от-от мали скотитися їй у рукав.

— Хто займався склепом?

— Не знаю.

— На свідоцтвах про смерть має стояти ім’я матері, хіба ні?

— Ні. Усе сталося в Греції, і особи батька виявилося достатньо. Вони вже були розлучені.

— Ти робила запит на рапорт про аварію?

— Я сконтактувала зі зв’язковим офіцером Греції в Парижі. Він займається цим. У тебе нічого немає попити? Пивка якогось?

Ґаель підвелася й пішла по пляшку пива з тих, які берегла для Ервана. Заразом прихопила кілька серветок.

— Ти, здається, не надто квапишся щось нарити, — дорікнула вона Одрі й поклала на столик квадратні папірці.

Одрі неуважно ляпнула на них сандвіч, витерла пальці, як механік на перерві.

— А ти людську мову розумієш? За відсутності мотивів для обвинувачення більше нічого не можна вдіяти.

— Я напишу на Катца заяву за нелегальну медичну практику.

Одрі притиснула накривку пляшки до рогу столика й ударом долоні зірвала її, подряпавши краєчок дошки. Це навмисно. Флікиня ковтнула пінистої рідини й відригнула. Навіть не дала собі праці відкинути пропозицію Ґаель. Субтитри не знадобилися. Вона була не в тому становищі, щоб писати заяви: кілька випадків шпиталізації, нестабільне психічне здоров’я… До того ж, поліціянтка хотіла притиснути Еріка Катца у справі Людини-цвяха, а не через якусь там нелегальну психіатричну практику.

Але це не головна причина: єдині докази, що пов’язували Катца з убивцею-чаклуном, — дбайливо зібрані вирізки з преси, справа пацієнтки на ім’я Анн Сімоні, координати жертв, записані до їх убивства, — отримані під час незаконного обшуку зі зламуванням замка. Ліпше про них забути, якщо двоє Фантометт[80] не хотіли самі стати обвинуваченими.

— Я можу ще раз зустрітися з ним і зібрати зразки ДНК.

— Реально, мала, кажу тобі: ти дивишся забагато фільмів.

— Завдяки цим зразкам, — не вгавала Ґаель, — ми могли б ідентифікувати його.

— За умови, що вони є в НАКГВ.[81] А в цьому я дуже сумніваюся.

— Цей чоловік змінив усі свої дані. Має бути причина.

Одрі підвелася, ще раз витерла руки й закрила ноутбук.

— Я пішла. Спробуй поспати.

Ґаель скочила:

— Оце і все? На цьому все скінчено?

— Я продовжу завтра. Поки що нікуди не виходь і нікому не телефонуй.

Від перспективи провести ще один день у чотирьох стінах Ґаель охопила туга.

— А якщо він збрехав? — на ходу придумала вона нову зачіпку.

— Нам і так відомо, що він бреше.

— Я говорю про Юссено. Що, як він не помер у тій аварії у Греції? Він міг би змусити підставного лікаря підписати фальшиве свідоцтво про смерть. Міг би перевезти тіла своїх дітей, а для себе замовити порожню труну.

Одрі розреготалася. Ґаель здалося, ніби їй надавали ляпасів.

— Послухай мене! — закричала вона. — Він повертається у Францію, змінює ім’я та розпочинає практику.

— Ми бачили його фото: Катц фізично не має нічого спільного з Юссено.

— А пластична хірургія?

— Іди спатоньки, — порадила Одрі. — Я тебе завтра наберу.

— У нього є ключ від склепу!

Флікиня попрямувала до дверей, але Ґаель перегородила їй шлях:

— Їдьмо негайно, разом.

— Куди?

— На кладовище Ліля. Вломимося в склеп. Одна труна порожня, я впевнена.

— Ти реально схиблена. Дай мені пройти.

Ґаель не зрушила з місця:

— Якби тут був Ерван, ми б уже були в дорозі.

Одрі через голову начепила свою поштарську сумку й здалася:

— Ти конкретно задовбуєш. Надягни джинси замість своєї пов’язочки на стегнах, бо там холоднеча.

Італійська ніч.

Лоїку вона не принесла жодних спогадів. Навпаки, щоразу це було нове зачарування, без будь-якого зв’язку з минулим. Цей вечір теж обіцяв диво. Він сидів на балконі своєї спальні й не пропускав нічого — ні шелесту кипарисів, ні пахощів ялівцю, лаванди, оливкових дерев, ні тисячі звуків природи. Пітьма шкряботіла, попискувала, посвистувала, — Лоїк відчував навіть тепло дня, що затрималося на краю басейну. Байдуже, що він всього-на-всього наркоман у зав’язці, одержимий своїм бігом навперейми дням. Цей чоловік змушений голодувати, йому бракує десяти кілограмів, але нині він, незворушний, пливе за потужною течією, в її шепоті й пахощах — мабуть, ще й під анестезією цілої жмені пігулок, якою закинувся після вечері.

Вони зверталися до пунктів прокату авто в пошуках білого «Фіат Мареа», яке описав Марчелло. Працівникам навіть не доводилося перевіряти: цієї моделі не випускали від кінця 2000-х, і мови нема про те, щоби пропонувати клієнтам такий брухт. Лоїк із Софією мусили дійти гіркого висновку: не може кожен бути фліком, і вони сягнули власної межі навіть як на королеву Флоренції. Мабуть, контрабандисти орендували машину в одній із компаній Балаґіно. Basta cosi.[82]

Проте домовилися, що зранку ще раз об’їдуть найдорожчі готелі, бо мають новий об’єкт пошуків: кремезного блондина, який супроводжував мафіозі, хоча