Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"

Після виграшу битви під Батогом Хмельницький завітав до Лупула, 30 серпня 1652 року влаштував Тимошеві гучне весілля, на якому козаки впилися горілкою майже на смерть. Господар Лупул видавався зовсім не потішеним, але не варто надто відверто шкодувати над його долею, бо то була зовсім нікчемна людина, позбавлений будь-яких моральних сумнівів, а перш за все він був позбавлений совісті. На його оборону все ж треба додати, що в XVII сторіччі всі, в принципі, молдавські та валашські господарі були бандитами, шельмами та жорстокими тиранами, які не перебирали в засобах. От правдива людина ренесансу, чесний, вчений та бажаючий добра, як, наприклад, Його Королівська Величність Зигмунт ІІ Август, недовго б всидів на молдавському престолі. Лупул міняв партії, виступав то на стороні Речі Посполитої, то по стороні козаків, і в таємниці від усіх бив на власному монетному дворі в Сучаві фальшиві монети більшості європейських країн. До сьогодні нумізматики часом оповідають, що більшість талерів XVII сторіччя, що дожили наших днів, це фальсифікати з монетного двору Лупула.

Подружні позиції Тимофія Хмельницького з Розандою не укладалися як треба. Перш за все (скоріш за все, в пошлюбну ніч, оскільки, що було до того у нас немає ніяких відомостей) син Хмельницького відкрив, що його жінка не є незайманою. І правда, Розанда втратила дівочість з великим турецьким візиром, оскільки в якості заручниці перебувала в Стамбулі і хотіла вибратися на волю. Тимофій прийняв це до серця, по-п’яному бив свою половину навіть тоді, коли та була вагітною. Через рік, коли Тимофія вбили під час облоги Сучави валашськими, семиградськими та польськими військами, Розанда вийшла заміж за командуючого козаками Миколая Федоровича. Після капітуляції вона відправилася до Чигирина, звідки повернулася лише після смерті Хмельницького в 1657 році. Через три роки її замордували розбійники, які розраховували на те, що знайдуть при ній легендарні скарби Лупула. Скарб той і фактично існував і, нібито, знаходився в Сучаві. На жаль, після її здобуття поляки, угорці та валахи так вж багато золота не знайшли. А все тому, що Лупул, з властивою собі за побіжністю, тримав коштовності в гданських та венеційських банках.

Чорна Рада… — рада, яка скликалася козаками без дозволу та присутності старшини. Як правило, передбачала радикальні персональні зміни серед запорізьких отаманів, бо тоді скидали полковників та гетьманів. І дуже рідко траплялося, щоб скинутого таким чином отамана чекала інша доля, ніж подорож на дно Дніпра з каменем на шиї, катівська сокира чи шибениця, ну і може, перетворення в рублене м’ясо під шаблями молодців. Ну, хіба що обвинувачений довірявся швидкості власних ніг, і вчасно міг втекти з козацького табору.

…багато молодців з корсунського полку пішло на страву для круків… — за стародавнім звичаєм козацького народу діялося так, що після кожного наступного зіткнення з ляхами та укладення угоди, яка нічого не розв’язувала, Хмельницький мусив розбиратися з своїми братами козаками — чи то, коротко говорячи — розправлятися з численними бунтами черні, отаманів та молодців, які бажали позбавити його влади. Вже в 1650 році, після Зборовської угоди, Хмельницькому довелося боротися з бунтами Нечая, Худолія та Шумейки, а в 1648 році отруїти дуже популярного предводителя простого люду, Максима Кривоноса. В 1652 році проти Хмеля збунтувався, між іншими, корсунський полковник Лукіан Мозира та миргородський Матвій Гладкий, які були розстріляні в квітні чи в травні.

Камінний Затон — в 1648 році під Камінним Затоном дійшло до зради реєстрових козаків, які перейшли на бік повстанців Хмельницького. Запоріжці скликали там Чорну Раду, на якій осудили на смерть та замордували вірних Речі Посполитій козацьких полковників, в тому і чигиринського полковника Івана Барабаша, — найвірнішого з вірних Польській Короні козака.

Не було безпечно згадувати про долю тієї Гелени… — в 1651 році Хмельницький дочекався рогів, які наставила йому… Гелена, та сама невідома з прізвища степова красуня, з якою Боглан Зенобій посварився кілька років раніше з чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським. На жаль, вона повністю виявилася достойною тій славній Гелені, що була винна у вибуху троянської війни, оскільки вступила в амурні зв’язки з певним козаком. Невідомо, чи припоминав він красою славетного Париса, але про нього писали, що фах у нього був цілком розумний — був він годинникарем, а при оказії — управляючим гетьманського двору. Гелена не тільки бавилася з ним в ложниці, але ж навіть вкрала з підвалів під Суботовом барильце з червоними золотими. Коли Хмельницький ніяк не міг дорахуватися його, він наказав, як подає Станіслав Ошвенцім, так довго «тиранізувати» управляючого, доки годинникар не признався не тільки до крадежі, але і до любовного зв’язку з Геленою. Дізнавшись про настільки підступну зраду, Хмельницький наказав роздягти любовників догола, зв’язати в любовній позиції і разом повісити. І не треба додавати, що після всього того гетьман часто шукав втіхи в горілці.

Іван Виговський — русифікований шляхтич, який походив з старої польської шляхетської родини, яка печаталася гербом Абданк, а в XVII сторіччі перейшла в православ’я. Від 1626 року був писарем канцелярії в Луцьку, а в 1640 році головою суду в Києві. Невідомо, з якої причини він був осуджений на смерть, з якої причини йому прийшлося втікати під опіку великого коронного гетьмана Миколая Потоцького. В 1648 році Виговський приймав участь у виправі під Жовті Води, де дістався до татарської неволі, з якої його викупили козаки за стару кобилу. Дуже скоро він вкрався в довіру до Хмельницького і зробився генеральним писарем запорізького війська. Виговський першим помітив небезпеку залежності України від Москви, а коли зробився запорізьким гетьманом, у 1658 році підписав гадяцьку угоду, в силу якої Україна повинна була становити третій елемент Речі Посполитої, поряд з Короною та Литвою. В наступних літах доля Виговського була такою ж змінною, як погода в степу. В 1659 році він розбив під Конотопом московську армію, яка бажала перекреслити гадяцьку унію і знову підпорядкувати Україну Росії, а в 1660 році йому прийшлося утікати, бо настрої козаків змінилися. В тому ж році він повернувся разом з військами Речі Посполитої, а в 1664 році його звинуватив у зраді гетьман Павло Тетеря, після чого Виговський був розстріляний.

Вашій милості, великому государеві… — листи Хмельницького до царя, які цитуються в книзі, становлять компіляцію справжніх листів козацького гетьмана, висланих і 1652 році до московського тирана з проханням прийняти Україну