Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Ще й як, – ніяково посміхнулася та  поглянула на годинник у телефоні. – Зараз якраз має бути вечеря.

– Ти мені часом нічого не хотіла розповісти? Вибач, я тоді тебе не дослухав, – Тім схилився над салатом “чобан салатаси”, а в мене думки в голові буквально перемішалися. 

З одного боку хотілося розповісти все одним махом, а з іншого ми були ще недостатньо близькі, аби я знала, що правда нічого не змінить для нас обох. Адже він з легкістю міг би на мене образитися й припинити спілкуватися чи почати уникати. Або постраждаю я й прикличу тих же журналістів сама, бо Тім вирішить піднятися моїм коштом. Звісно, вірю  і знаю, що він чудова людина, але не вперше в моєму житті з’являлися ті, які майстерно грали цю роль.

– Що? Та ні, нічого не хотіла. Навіть не пам’ятаю, про що ж була мова, – лиш відмахнулася, подумки сподіваючись, що йому цього буде досить.