Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

Глава 19-1

І п'яти хвилин не минуло, як пролунав плескіт води, Дінці навіть обертатися не потрібно було, щоб зрозуміти, хто прийшов.

Максим підібрався зі спини, але не став її ні вхоплювати на руки, ні тискати, як м'яку іграшку, — навіщо, глядачів же немає. Він просто примостився за спиною, хіба що присунувся близько. На плечі лягла легка спортивна куртка, яка, судячи із знайомого запаху, належала тому ж Максові.

 — З днем ​​народження, — сказала Дінка, не повертаючись. — Вибач я не знала. Тому не приготувала подарунок.

 — У мене є подарунок від тебе, Діна, — його голос звучав низько, з хрипотою. Він що, навмисно тренується? Чи просто застудився на рибалці.

Ну, є так є. Чи він думав, вона почне допитуватися, який саме?

— Навіщо ти привіз мене сюди, Максе? — тихо запитала Дінка, щулячись від прохолоди, що наповзала з боку води, і кутаючись у куртку. Макс помітив, підсунувся ближче, підняв Дінку й посадив собі на коліна. Вона навіть не думала опиратися, навіщо, якщо в його руках дійсно тепліше?

— Тобі не сподобались мої родичі? — він запитав жартома, та десь в глибині в голосі таївся острах.

— Навпаки, дуже сподобалися, вони чудові люди, особливо твоя тітка, — Дінка повела плечима, Максим переніс вагу тіла на руку, яка упиралась в камінь, і тепер його обличчя біліло якраз навпроти. — Від цього ще неприємніше було їх обманювати.

— А я й не обманював, — Макс дивився на неї, вона відчувала його погляд і його присутність кожною клітинкою тіла. — І не кажи, що ти цього не помітила, Діна.

Вони ще трохи помовчали, потім знову вступив Домін.

— Насправді ми могли поїхати в поїздку в будь-який час. Я навмисно підгадав під свій день народження, я щороку в цей день до них приїжджаю. Це мої єдині близькі люди, Діна, і я хотів тебе з ними познайомити, щоб ти побачила мене... З іншого боку, чи як, — він нахилився і сказав майже в скроню: — Я хотів, щоб ти знала, що я не завжди такий, яким ти звикла мене бачити.

— Ти міг мені сказати, — Дінка не сміла поворухнутися, щоб не розірвати ту тоненьку ниточку, яка зараз потягнулася від неї до Максима.

— Я боявся, Діна, — здавалося, Макс теж бачить цю ниточку і навіть дихати намагається обережніше, — боявся, що ти відмовишся. І те, що ти тут, зі мною, і є твій подарунок.

Дінка збиралася щось сказати, але їй навіть не дали відкрити рот.

 — Я не знаю, що тобі обіцяти, Діна, ти знаєш, хто я. І хто ти. Я обламав об тебе зуби, дівчинко моя. Я хотів тебе купити, я намагався тебе примусити, а тепер я можу тільки просити. Я не хочу тебе обманювати, розповідати, що буде завтра, тому що у мене може не бути ніякого завтра. Але я не можу від тебе відмовитись. Що мені робити, Діно? — він очікувально дивився на неї, потім, не дочекавшись відповіді, взяв в руки її обличчя і повернув до себе.

 — Ти помиляєшся, Макс, я не знаю, хто ти, — відповіла вона, сама дивуючись своєму спокою, тому що всередині все палало й завивало.

 — Не знаєш? — його погляд став зовсім хижим. — Так я розповім. Моїх батьків і сестру вбив мій дядько, брат батька. Слідство вийшло на нього, але справу закрили. Я повернувся з армії, звернувся до людей, які мені допомогли закінчити розслідування і забезпечили алібі. Я стратив його сам, власноруч. Застрелив його і його дружину. Я не знав, що вона вагітна, та коли я потім питав себе, змінило б це що-небудь, то ні. Чуєш мене, Діно, ні. І мене ніколи не мучила совість, я жодного разу про це не пошкодував. Я більше шкодую про те, що повинен тобі це розповісти. Ну чого ти мовчиш? Скажи, що я вбивця, чудовисько, — він схопив її за плечі й трусонув.

А у Дінки перед очима стояли молоді чоловік і жінка, що тримались за руки, на плечах у чоловіка сиділа дівчинка років чотирьох, а жінка обіймала вільною рукою нескладного незграбного підлітка. Ціна питання — бізнес. Гроші. Вбивця? Напевно. Чудовисько? Можливо. Та ж вона не могла судити Максима, хоч убий не могла. Вона лише запитала, зовсім тихо:

— Що було далі?

— Бізнес ці люди забрали собі замість оплати, а я тепер на них працюю, ось і все. Більше розповідати нічого, — до нього вже повернулося самовладання, він випустив її обличчя і запитав, дивлячись в сторону: — Діна, я тебе налякав?

Їй дуже хотілось запитати про Лану, але вона відчувала, що зараз не найкращий час. Дінка простягнула руку і провела пальцями по неголеній щоці, зісковзуючи до підборіддя і піднімаючись назад до скроні. Великих хлопчиків не прийнято жаліти, їм це може не сподобатися. Зате їх можна просто любити.

 — Я не сказала твоїй тітці, що працюю у тебе в казино.

Максим вхопив її руку і притиснув долонею до губ.

 — Правильно. Вже не працюєш. Ти живеш зі мною, у мене вдома. Не приїжджаєш на годину, а живеш. І я більше не калічитиму собе хребет на цьому жахливому куточку в стафф-румі, — він потягнув її до себе і вперше поцілував по-справжньому, не в адреналіновому угарі, не прощаючись і не намагаючись щось комусь довести. Діна відповідала, зариваючись пальцями в жорстке темне волосся, відтягуючи їх на потилиці, сама розтікаючись там, де її торкались сильні руки, а небо вгорі було всіяне розсипами зірок, немов хтось щедрою рукою розкидав по ньому мерехтливі блискітки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно