Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Блідий спробував пельмень, але смак його зовсім не вразив, не зважаючи на ціну — 176 доларів за порцію. Настромив на виделку наступний пельмень, покрутив на виделці, роздивляючись з усіх сторін, наче намагався знайти у ньому крупинки золота, випив чарку, запобігливо налиту офіціантом, закусив і вирішив закінчити розмову:

— Отже, згода?

— Седня ночью деньги тебе привезут, прямо на склад, нахуй бвядь, — сердито сказав Азаров, усім видом показавши, що аудієнцію закінчено.

Блідий встав з-за столу і сказав на прощання:

— Ви прийняли розумне рішення. А я вас не підведу. Шум буде, хвилю Сєня з Пастором поженуть, але ми її загасимо… Удачі вам, Микола Янович…

— И тебе не хворать…

* * *

Коли Блідий вийшов із ресторану, Азаров роздратовано витер серветкою масні губи, зім’яв її і жбурнув на стіл. Охоронець, поспіхом проковтнув каву і звівся з-за столу. Адміністратор поспішив покласти перед прем’єром рахунок. У того від несподіванки вирячились очі.

— Что это? — чи то не зрозумів, чи то обурився Микола Янович.

— Счет… Восемьсот сорок долларов…

Охоронець рвучко підскочив до адміністратора і на манер бандюків 90-х, жуючи слова, заявив:

— А ты ниче не попутал, сынок? Разве кто-то когда-то здесь платил?

Але у просвітах дверей з’явилась охорона хазяїна ресторану, і вона була налаштована рішуче.

— Приказ хозяина, — пояснив адміністратор. — И еще… пару сотен компенсации для нашего официанта за наезд. Парень до сих пор сглотнуть не может…

Азаров, оцінивши ситуацію, зблід і кинув до охоронця стривожено:

— Запвати и уходим.

Той спантеличено метнув погляд в один бік, в інший, наче шукаючи кращу розв’язку ситуації, що склалася, але не знайшов її, як і не знайшов слів, які мав сказати. Тому поспіхом дістав портмоне, відрахував одинадцять сотенних купюр і, не чекаючи здачі, разом з Азаровим прожогом вискочив з ресторану.

В машині Азаров кинув:

— Пусть готовят вертовет и предупредят Добкина. Я — в Харьков, пусть встречает. Раз уж этот довбоеб ничего не может сдевать с майданом, будем подымать Украину нахуй бвядь.

Частина шоста

Тот мир русского космизма, который нам нужен, во плоти и красках предстает нам в романах… Мир высших людей-звездоплавателей, живущих в обществе безмерно более высокоразвитом, нежели капитализм…

Если вы хотите увидеть русскую «космическую расу» грядущего… познакомьтесь с образами… экипажа звездолета «Темное пламя». Тогда вы поймете и меня тоже, движущие силы моих поступков. Ибо я — евразиец-космист. Скрещение традиций и космического футуризма мило моей душе. Можно соединить Православие и ревущие ракетные дюзы. Тысячелетние святыни, идеалы пращуров — и самые передовые технологии. Есть и такой путь. Наш путь. Русский путь.

Павел Губарев

«Фекал Новороссии»

Після битви

Ще до початку боїв 18–20 лютого більшість бутіків, розташованих безпосередньо довкола Майдану Незалежності, вивезли своє добро і закрились. Та після перемоги повстанців значна частина майданівців залишилася без даху над головою — беркутня спалила добру сотню наметів з їхнім майном. Тому ті, хто залишилися «безхатьками», «вселились» у порожні магазини і стали тут обживатися. Зазвичай у торгових залах першого поверху влаштовувались їдальні, пости днювальних, комп’ютерні кімнати, приміщення для переговорів або щось схоже на офіс. Територія розділялася стелажами, шафами або просто куртинами на секції, вікна закривалися, чим Бог послав — фанерою, шматками тканини чи замальовувалися фарбою. Підсобні приміщення, підвали або другі поверхи використовували під кімнати відпочинку або казарми.

Найчастіше в таких магазинах облаштовувалися громадські організації, молодіжні структури, новітні партії, спілки, ради, об’єднання… Тут витав справжній революційний дух, тут будувалися плани на майбутнє, писалися проекти законів, за якими мала б жити оновлена країна. Принаймні багато хто так думав. Тут було мало пафосу, зате багато ілюзій і мрій.

Взвод Діда, не зважаючи на те, що їхня сотня оселилася на Майдані, залишився в бутіку «Ля Муроль». І одразу по закінченні бойових дій взявся виловлювати тітушню, яка була причетна до викрадень і вбивств майданівців. Дрібні мандавошки, типу відомого всім «Топаза», їх не цікавили. Вони ловили велику рибу.

Невеличкі групки його бійців, підсилені вояками, яких виділив Мишко, та Автомайдан, роз’їхалися по Києву, вишукуючи погань. Але цього дня і в столиці, і на самому Майдані був такий безлад, що неможливо було продуктивно працювати. Одразу з’явилося кілька штабів, котрі роздавали суперечливі команди, на Майдан почали з’їжджатися «переможці», котрих ніхто не бачив під час бойових дій, і всі вони зараз займалися тим, що хотіли потягнути на себе найбільший шматок ковдри.

Після усіх їхніх наказів і рекомендацій Дід зібрав своїх бійців в імпровізованій кімнаті для нарад і наказав:

— Поки вони поділять владу, працюємо автономно. У нас є наш сотник Мишко, є я, і поки що цього досить. Минуло півдня, а ми тупцюємо на місці, — перевів погляд на Бачу, котрий розжився добром тітушок і беркутні, як собака блохами, і все це притягнув в бутік: — Що, куркуль, зіндан[135] приготував?

Бача надув губи і, розважливо покивавши головою, повідомив:

— Тут такий подвал, Сєрий, шо особєй двадцать могуть привольно отдихать от ділов своїх праведних, без особєнного комфорту.

— Добудь надійний замок на двері, — наказав Дід, — і постав постійний пост, щоб не порозбігалися. Бо зараз наші всі починають відзначати перемогу з вливаннями… Хоча ще рано святкувати…

Увімкнулась рація:

— Прийом! Дєд, я Швидкий, взяли мерзу. Це вони… Їх ведуть до тебе…

— Прийняв, — відказав Сергій і переможно обвів поглядом своїх бійців: — Перша партія пішла, здається, взяли Логопеда з Мопедом…

Партію полонених тітушок невдовзі пригнали у магазин. Їх розкидали по різних «кімнатах», щоб не спілкувалися між собою і приставили до кожного охорону. «Печенюшки», котрі теж облаштувалися в одній з кімнат бутіка, понесли бранцям каву і бутерброди. Майданівці нашвидкуруч у підсобці влаштували кабінет для допиту. Вони десь роздобули планшет для запису свідчень, диктофон, пачку паперу з ручками і навіть настільну лампу, щоб все мало вигляд класичного допиту. До Діда приєднався Матроскін. Власне, він займався допитами тітушні вже не перший день. Але тут такі екземпляри…

Спочатку допитували «рядових» тітушок, котрі не були чимось особливим — пацанва з депресивних і не дуже районів, що приїхала до