Читати книгу - "Благородство злодюжок, Настя Лайт"

Йшли мовчки, але вже коли ми підходили до дверей кухні, Вікі раптом сказала:

- Я рада, що познайомилась з вами всіма, Сабі.

- Я теж, - я усміхнулась.

- Та й Тет це лише на користь…

- Ти про що?

- Знаєш, вона ж була у мене в академії професоркою. Її всі страшенно боялися. Які тільки кликухи їй не придумували! І Фурія, і Меґера, і Диявол-в-спідниці… Добре, зізнаюся, що це я їх вигадала. Вона ж холодна, як крижинка ходила і всіх діставала.

- Серйозно? – я відчинила двері до кухні, впускаючи спершу Вікі. – А мені здалося, що вона навпаки запальна жіночка. З перчиком.

- Це вона зараз відтаювати почала. Бо вона з коханим чоловіком і в колі друзів. Знаєш, Тет дуже змінилася за минулі пару місяців. Ну, з тих пір, як заміж вийшла. Їй треба було лише коханого чоловіка, щоб стати відкритою і… та щоб елементарно нормальною стати.

- Ясно.

Цікаво, а Лета теж з цієї причини змінилася? Бо знайшла своє кохання? Мабуть, так. І знову я згадала ту злощасну розмову з Рошаіром на балу. Ох, не подобається мені це все…

- Вибач, що я ось так ні з того ні з сього тобі це наговорила. Просто я вже давно спостерігаю за змінами в ній, і хотіла з кимось цим поділитися.

- Я розумію… А зараз тримай тацю, - я вклала в руки подруги одну тацю з пляшками, їжею і льодом, а сама взяла другу. – Ходімо.

- А ось і ми! – вигукнула я, штовхнувши ногою привідчинені двері вітальні.

Лета, Смаріер, Фурія і Кейріс швидко підійшли до нас, щоб допомогти все розкласти по столиках.

- А де Макс? – я роззирнулася в пошуках свого рудого щастя.

- Він щойно вийшов кудись із Рошаіром. Сказав, що справа термінова і стосується міжсвітових відносин, - відповів Смаріер.

Моєю спиною пробігся холодок. Не знаю чому, але в мене раптом з’явилося відчуття, що зовсім не відносини між світами дракони обговорюють… Ох, хоч би я помилялась!

- Піду їх пошукаю, - я фальшиво усміхнулася. – Сьогодні в нас відпочинок, а вони працюють! Непорядок! Зараз я їм випишу!

- Піти з тобою? – запитала Лета.

- Та я сама впораюсь! Сумніваєшся в моїх здібностях?

- Ані на мить, подруго.

Я прокралася коридором, рухаючись якомога тихіше і прислухаючись біля кожних дверей. Зрештою, я почула голоси, що долинали з кімнати вкінці коридору. Я підкралася до її дверей припала вухом до замкової щілини.

- …що з тобою все гаразд! Нічого не гаразд! Та ти ледве на ногах стоїш! – Макс явно зараз жахливо злий.

- Я. Поки. Тримаюся.

Мить тиші і втомлений голос Макса:

- Скільки ще лишилося?

- Три дні.

Макс зі свистом видихнув.

- Я не знаю, чи спрацює ця ідея, - тихо сказав Рошаір. – Якщо нічого не вийде, благаю, приглянь за Летою… Я не хочу… Не хочу, щоб вона, як Лідія…

Я закрила рот долонею, щоб не скрикнути. Мені на очі набігли сльози.

- Не хочу нічого чути про невдачу! Ти виживеш, чуєш?!

- Пообіцяй.

- Добре. Обіцяю, що Лета не буде сама.

Я ледь встигла безшумно заскочити до сусідньої кімнати перед тим, як двері різко відчинилися і з кімнати спершу вилетів Макс, а потім спокійно вийшов Рошаір.

Отже, Рошаір… має померти?

Сабі не розклеюйся! Тобі вже треба повертатися, щоб ніхто нічого не запідозрив!

Я легенько поплескала себе по щоках, начепила на обличчя безтурботну усмішку і пішла назад.

- О-о, а ви вже тут! Я вас всюди шукала!..

Решта вечора для мене минула, як в тумані. Мені вже не хотілося нічого: ні сміятися, ні говорити, ні грати в карти. Але я мусила. Я не хотіла дати драконам знати, що я підслухала їх розмову. Потім поговорю з Максом і добре його розпитаю.

По домах всі порозходилися аж після півночі. Я вже думала, що ось вона – можливість поговорити з моїм кіднепером, але він акуратно від мене спекався. Невже зрозумів, що я їх підслуховувала і маю питання?

Цієї ночі я знову ніяк не могла заснути. Крутилася в ліжку аж до четвертої ранку, переживаючи за Рошаіра і Макса. Що, в біса, ці двоє приховують?! Але потім я провалилася в тривожне забуття…

- Міледі… - я почула голос Пенсі крізь сон. – Вже друга година по обіді. Ви не захворіли? З вами все гаразд?

- Що?! Котра година?! – я різко сіла в ліжку і спершу навіть не повірила своїм вухам.

- Третя по обіді.

- О світло! – я закрила обличчя руками. Голова нестерпно боліла, як це буває, коли порушується режим сну.

- Ви здорові, міледі? Ви такі бліді… – Пенсі, схоже, серйозно переживає за мене. Неочікувано.

- Так. Просто голова болить. Попроси в когось зілля від головного болю, будь ласка.