Читати книгу - "Благородство злодюжок, Настя Лайт"

В ліжку я провалялася до четвертої. Спершу чекала на зілля, а потім чекала, коли воно нарешті подіє. Мої надії поговорити з Максом з приводу підслуханого розбилися вщент, коли Пенсі повідомила, що хазяїна вдома немає – він поїхав за наказам короля і не повернеться аж до завтра.

- Ось, хазяїн просив передати вам цей лист, коли ви прокинетеся, - Пенсі дала мені запечатаний конверт і пішла на кухню – взяти мені ду-уже пізній сніданок.

Руки нестримно тремтіли, але я відкрила листа.

Зіронько,

Я здогадався, що ти стала випадковим свідком моєї з братом розмови і тепер щиро шкодую, що вчора вирішив нічого тобі не пояснювати і перенести неприємну розмову на потім, адже сьогодні я вирушаю у дводенне відрядження за дорученням короля. Щойно повернуся, я тобі все розповім, обіцяю. Як же невчасно король згадав про моє існування і про те, що я хороший дипломат! Щоб ти не випитувала в усіх і кожного, куди саме я поїхав, скажу: до Нінвіра. Якщо ти не чула про цей світ, це не дивно, бо він дуже далеко, його тільки недавно приєднали до Спільноти.

О, і ще одне! Я вже написав нашим друзям, що ми з тобою не зможемо прийти сьогодні до Смаріера та Вікторіки. Та й маю сумніви, що я зможу завтра повернутися вчасно, щоб встигнути до Кейріса з Тетраною. Я вже їм написав через магофон, тож не хвилюйся.

До зустрічі, зіронько,

Твій кіднепер

P.S. Поки я це писав, Смаріер кинув повідомлення, що оскільки ми не прийдемо, обидві зустрічі скасовуються, тож наступного разу зустрінемося усі разом вже у Рошаіра та Лети. Так навіть краще.

Я приклала лист до грудей і бухнулася на подушки. Фу-у-у-ух! А я вже думала, що він мене уникає! Слава світлу! Що ж, лишається тільки дочекатися його з відрядження…

Ха, легко сказати!

Цей день я прожила наче в тумані. Я взагалі не виходила зі своєї кімнати, що для мене, ви це знаєте, нетипово. Здавалося б, чому я так сильно переймаюся? Може, я не так все зрозуміла? Та й ми з Рошаіром взагалі ніби як не ладнаємо. Але все одно мені нестерпно навіть припустити, що він зараз хворий чи що там. Я навіть з Леткою порадитися не можу, бо, по-перше, вона далеко, а по-друге, вона зустрічається з Рошаіром. Як я можу сказати, що підслухала, ніби її коханий невдовзі помре?!

Пообідала я чисто на автоматі, а від вечері просто відмовилася і завалилася в ліжко, маючи твердий намір викинути з голови всі думки і добре виспатись.

Угу, аж три рази. Ні, це вже смішно! Я знову майже всю ніч не зімкнула очей. Провалилася в коротке забуття тільки перед світанком, і то десь на годину-дві.

Зранку до мене прийшли і Пенсі, і Філія. Вони майже силоміць підняли мене з ліжка, вдягнули, як ляльку, і випхали з кімнати, криючи тим, що їм буцім треба там прибрати. Ні, геть знахабніли дівчата! В коридорі мене чекав Філ. Хлопець взяв мене за руку і провів на кухню. Весь день Філ був десь поряд, маючи для мене запас шоколадних цукерок для покращення настрою. Золото, а не хлопчик! Ох і пощастить його майбутній дівчині! На кухні, де мене розважали розмовами і годували ласощами, я просиділа до обіду. У мене навіть вийшло відволіктися від похмурих думок, але щойно перевалило за дванадцяту, я вийшла з замку і стала з нетерпінням ходити подвір’ям, нарізаючи кола. Я чекала вечора.

Повернувся з відрядження Макс аж о дев’ятій.

- Ти пізно, - зауважила я, встаючи з подушки, яку мені турботливо поклали під м’яке місце, щоб я не сиділа на холодному камені замкових сходів.

- Ходімо, зіронько. Думаю, у тебе є кілька питань, - Макс мав дуже втомлений, навіть виснажений вигляд, але відвів мене до вітальні, де ми всілися в крісла, і я почала свій допит:

- Рошаір хворий?

- Щось типу цього.

- Він має померти?

- Не обов’язково.

- Він сказав, що Лету може спіткати доля Лідії. Тобто він боїться, що Лета не витримає його смерті?

- А звідки ти знаєш про Лідію?

- Лета розповіла, а їй – твоя мама.

- Ясно. Слухай, я не можу розповісти тобі всього, бо де гарантія, що ти завтра не побіжиш розповідати все своїй подрузі? І я в жодному разі тебе не осуджую. Я вчинив би так само на твоєму місці. Просто Рош хоче сам пояснити все Леті.

- Коли?

- Завтра ввечері. Завтра – це, можливо, останній день його життя.

- О ні…

Макс поклав лікті на коліна, понурив голову та згорбився, наче ніс важкий тягар.

- У Рошаіра є проблема, рішення якої я шукаю вже довго. Рошаір впертий. Він почитав потрібну літературу, зробив висновок, що йому ніщо не допоможе і опустив руки. Але я не зміг змиритися з тим, що він помре… Знаєш, чому цей замок такий пустий?

Я похитала головою, дивуючись раптовому питанню.

- Бо я майже не буваю вдома. Навіщо підлаштовувати під свій смак місце, в якому ти з’являєшся ледь чи не раз на півроку? А все тому, що я шукав рішення цієї клятої ПРОБЛЕМИ! – Макс зірвався з місця і став неспокійно крокувати кімнатою. – Я побував майже в усіх світах, спілкувався з найкращими відьмами, але всі вони казали, що виходу немає.