Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Дорога з офісу Маркуса до квартири Ітона займала трохи більше як годину, якщо не було заторів. Але сьогодні мені не пощастило і нам з таксистом довелося об'їжджати аварію, що також збільшило шлях.

Я почувала себе все гірше, а тому обійнявшись двома руками, схилила голову до вікна. Маркус мав рацію, я занедужала. Не можу спати, їсти, відчуваю постійну втому. А ще в мене так і не почалися критичні дні, хоча поперек і груди ще два тижні тому боліли так, ніби вони от-от мають бути.

І це мене почало наштовхувати на певні думки.

Я тягнуся до кишені, де лежить мій телефон, щоб відкрити календар. У голові ж намагаюся підрахувати, який у мене зараз має бути день циклу, попутно згадуючи про близькість з Ітоном. Вона у нас була ще двічі, після першого разу в казино. І ми використовували захист.

Але… не в перший раз…

— Благаю, зупиніть біля найближчої аптеки, — водій оцінююче дивиться на мене у дзеркало.

— Вам зле, міс?

— Дуже зле, — брешу я, щоб таксист точно зупинився.

Буквально за рогом знаходиться маленька аптека. Я дякую чоловіку, що він погоджується мене зачекати й забігаю до приміщення. Переді мною тільки двоє людей і я дякую Богу, що потрібно не довго очікувати вільного віконечка.

Купляти тест на вагітність мені ще не доводилося. Я трохи ніяковію, коли прошу фармацевта про нього і, щоб не відповідати на зайві запитання, беру по упаковці кожного, що мені пропонують. Мені необхідний точний результат.

— Все добре? – перепитує мене водій, коли я повертаюся до таксі.

— Так, думаю, що отруїлася і тому мене нудить.

— Можливо, зараз аномальна спека. Якщо буде потрібно зупинитися, то кажіть.

— Дякую.

Руки притискають пакунок з аптеки до живота, а в голові просто рій думок про те, що у мені зараз може бути інше життя.

***

Вдихнути на повні груди я змогла тільки тоді, коли переступила поріг квартири. Мені вперше дорога здавалася вічністю, а нетерпіння неприємно лоскотало десь усередині. Бо всі думки були про результат тесту.

Інструкція була доволі зрозумілою. Тому я дістала п’ять видів тестів та пішла з ними до вбиральні. Нічого складного у процесі не було. Хіба що очікування результатів. Я навмисно відійшла від раковини, щоб дати час смужкам проявитися, а собі зібратися з думками.

Якого результату я очікувала? Напевно, тільки одному Богу відомо.

Зараз переді мною були дві чаші терезів.

На одних дитина, маленька крихітка з моєї плоті та крові. Я стільки разів уявляла, як візьму її на руки, як подарую всю ту любов та турботу, яких ніколи не мала. Я ж завжди мріяла про сім’ю.

Але на інших чашах стояв Ітон, який за короткий проміжок часу став для мене всім. Я втратила голову від цього чоловіка і зрозуміла, що якщо він піде з мого життя, то це мене зламає. Він показав мені, як це, коли ти комусь потрібна. Навчив мене кохати.

Страшно. Складно. Зворушливо.

А що, якщо Ітон не захоче цієї дитини? Якщо поставить ультиматум: або ти без мене, або переривай вагітність. Що у такому випадку робити? Кого обрати? Кого любити?

По щоці тече сльоза, яку я швидко стираю. Як би мені не було зараз важко, я мушу підійти до раковини й подивитися на результат. Від нього залежить моє подальше життя.

Тремтячою рукою я тягнуся до тесту і завмираю. На ньому дві смужки. Коли ж я дивлюся на інші, то там така ж ситуація. Всі вони позитивні, а отже, висновок один.

Я справді вагітна.

Вагітна від того, кого називають Мороком. Вагітна від того, кого хотіла зненавидіти. Вагітна від того, кого кохаю всім серцем…

Емоції переповнюють мене. Я відчуваю як сльози знову збираються у кутиках очей, але замість того, щоб їх стерти, накриваю живіт руками.

— Там буде розвиватися нове життя. Наша з Ітоном дитина, — промовляю у голос я, а подумки молюся Богу, щоб вона стала бажаною не тільки для мене.

Бо, якщо у думці Ітона я сумніваюся, то у собі ні.

Хай у мені ще тільки несформований ембріон, я відчуваю, що вже його люблю. І мені байдуже хто з нього виросте: хлопчик чи дівчинка. Я любитиму усіх, головне, щоб і Ітон зміг це зробити. Бо без його підтримки я не впораюся.

З моїх думок мене вириває дзвінок у двері. Я здригаюся, коли він повторюється і дивлюся на екран телефону, щоб зорієнтуватися котра година. Гостей я сьогодні не очікувала, а якщо хтось мав приїхати за дорученням Ітона, то мене про це завчасно попереджали.

Хіба… Маркус подзвонив Ітону і розповів про моє погане самопочуття. Тому чоловік міг і приїхати. Принаймні інших логічних ідей у мене не було.

Зібравши з духом, я пішла відчиняти двері. Навіть попри шалений страх я не хочу приховувати свою вагітність. Ітон має знати правду, бо він батько. А я маю почути рішення, бо попросту не зможу спокійно без нього жити. Тому доведеться йому дізнатися новину з порогу.

Дзвінок знову лунає. Я обертаю ключ у замку і тільки натиснувши на ручку дверей, відчуваю тривогу. Ітон має ключ. Але думка занадто пізно приходить мені в голову. Особливо, коли на порозі я бачу непроханого гостя.