Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Коли б не малося відьом!

Л а м і ї

(знадливо)

Задрібцюймо круг героя,

Може, в серці спалахне в нім

Почування до котрої.

М е ф і с т о ф е л ь

Та при світлі цім непевнім

Всі ви ніби непогані,

Не завдам нікому гани.

Е м п у з а[193]

От і я! В веселім крузі

Дайте місце і Емпузі.

Л а м і ї

Вона в гурті у зайвину,

Женім причепу навісну.

Е м п у з а

(до Мефістофеля)

Братусю, я ж твоя кузина,

Емпуза б то, нога ослина,

А в тебе кінський, бач, копит;

Привіт, ріднесенький, привіт!

М е ф і с т о ф е л ь

В новім шукаючи одради,

Забивсь я з Гарцу до Еллади,

І тут усім я сват чи брат,

Уже я й родичам не рад.

Е м п у з а

На все я вдана, швидко дію,

В сто видів обертаться вмію;

Сьогодні в постаті осла

Я на поклін тобі прийшла.

М е ф і с т о ф е л ь

Я постеріг, що в цій країні

Шанують страх зв'язки родинні;

Та ще я з розуму не сплив,

Щоб родичатись до ослів.

Л а м і ї

Та кинь ту капосну бридуху,

Вона краси не терпить духу;

Де що хороше й гоже є,

Вона одразу зіпсує!

М е ф і с т о ф е л ь

Та й ви, красуні чулі й милі,

Сказати правду, підозрілі:

Од ваших ладних щічок-роз

Боюся вже й метаморфоз.

Л а м і ї

Чи так, чи ні, ти спробуй щастя.

Багато ж нас, то, може, вдасться

Впіймать найкращу… Та скорій!

Розтеревенився ти хтиво,

Розхвастався — велике диво —

Жених підтоптаний, старий!

Ввійшов у круг — погратись можна;

Дійде черга — скинь маску кожна

І суть свою, як є, відкрий.

М е ф і с т о ф е л ь

Уже я вибрав. Ось найлучча…

(Хапає одну).

Ой лишенько! Яка худюча!

(Хапає іншу).

А це? Огидниця якась!

Л а м і ї

Тобі, паскудо, кращих зась!

М е ф і с т о ф е л ь

Чи до малої піддобриться?

З рук вислизла, мов ящуриця,

Коса-змія, хоч ізневірсь…

Хай краще вже оця довганя…

Гай-гай! Даремні намагання!

Та це ж шишкоголовий тирс!

Хіба підлізти до товстулі

Та з нею десь піти на гулі —

Хоч тут невдача не спітка!

Пухка й крихка — такі на сході

Завжди були в ціні і в моді…

Брр! Пирсла порхавка гидка![194]

Л а м і ї

Гей, налітайте роєм чорним,

Грізною хмарою огорнем

Цього причепу відьмача!

У пику биймось кажанами!

Не схоче жартувати з нами,

Нехай удруге вибача!

М е ф і с т о ф е л ь

(обтрушується)

Я й досі не набрався тями;

На півдні й півночі — те ж саме,

Як там, тут привиди бридкі,

Народ, поети теж гидкі.

І тут однакий маскарад,

Де кожен солодощам рад…

Під масками красунь шукав я —

Потвор жахливих одкривав…

Та від обману б не втікав я,

Аби лиш довше він тривав.

(Заблудився поміж каміння).

Та де ж це я? І що за знак,

Що не вхоплю тропи ніяк?

То по гладкому йшов неначе,

Тепер застряв між каміняччя;

І як я виберуся звідси,

І як найду ізнов ті сфінкси?

Чи це ж таки можлива річ —

Така гора в одну лиш ніч?

Е, тут народ не те, що наш,

І Блоксберґ носять на шабаш.

О р е а д а[195]

(з природної скелі)

Ходи сюди! Моя гора,

Ти ж бачиш сам, як світ стара.

Вшануй мої круті пороги,

Це Пінда славного відроги

Отак далеко простяглись;

По них тікав Помпей колись…

А то — мара, уяви гра —

О півнях щезне та гора;

Таке тут часто постає

І раптом ніби розтає.

М е ф і с т о ф е л ь

Хвала тобі! Твоє чоло

Дубами густо заросло,

Що й сяйво місяця ясне

Між них пітьми не розжене.

Але яка то світлина

З-за хащів тихо вилина?

І як складається усе —

Та це ж Гомункула несе!

Ти звідки це, малий гультяю?

Г о м у н к у л

Та я собі туди-сюди літаю,

Страх хочеться розбить тюрму скляну,

Родиться справді, стати на стану,

Та ще не зважився до краю —

Аж боязко,