Читати книгу - "Мережа таємниць, Olenka Ing"

Від звуку пострілів серце Ігоря стиснулося. В його очах була лише одна мета — вирватися з цієї пастки. Ярослав, хоча і на вигляд залишався холодним і непорушним, тепер почав виявляти певні ознаки нервозності. Він розумів, що його дії можуть мати фатальні наслідки, і це відбивалося в його погляді.

— “Ярославе, це не твої люди більше. Ти зробив свою справу, і тепер ти маєш відповісти за все, що ти створив,” — сказав Ігор, стверджуючи кожне слово, як наказ.

Ярослав посміхнувся, проте ця усмішка була більше вивертною, аніж щирою.

— “Можливо. Але я зробив це все не просто для себе. Я зібрав армію, і моя мета була вищою, ніж просто контроль над людьми, Ігорю. Вони мене підтримують. І вони прийшли не для того, щоб ховатися.”

Ігор почув, як Ліна тихо простогнала біля нього. Олена стояла поруч, а Максим приготувався до чергової атаки. Це була їхня найважливіша битва, і кроки вперед тепер ставали небезпечнішими.

— “Чи є у тебе план, Ярославе?” — запитав Максим, приховуючи свою напругу під легким сарказмом. Він чітко розумів, що навіть маленька похибка може призвести до катастрофи.

Ярослав мовчки поглянув на Максима, і його очі запалилися. Він підняв руку і замахнувся на одну з гранат, які носив з собою.

— “Мій план — завершити гру. І закінчити її так, як я вирішив. Ігорю, ти більше не маєш права на вибір!” — Ярослав кинув гранату в бік Ігоря і його команди.

Час замер, усе відбулося швидко, і Ігор відчув, як його кров застигла в жилах. Це було надто близько. Він миттєво підхопив гранату і відкинув її вбік, але вибух все одно не змусив себе чекати. Лише завдяки їхнім навичкам усі вони встигли сховатися.

Гуркіт вибуху потряс стіни. І хоча дим почав розсіюватися, обличчя Ігоря і його людей були затьмарені думками про подальші кроки.

— “Це була лише перша спроба. Він хоче нас змусити померти, але ми ще маємо шанс.” — Ліна прокричала через шум, все ще ховаючись.

Ігор вирішив діяти рішуче. Цей бій був їхнім шансом знищити все і відновити контроль. Вони йшли далі, поки Ярослав не зник із їхнього поля зору. Та таємничі удари, що почали лунати з усіх боків, не давали їм спокою.

Олена знову поглянула на Ігоря.

— “Ігорю, ми не можемо залишити це просто так. Якщо Ярослав дійсно має все під контролем, наш план все одно може не спрацювати. Він зробить так, щоб ми виглядали винними.”

Ігор був у роздумах. Він поглянув на Олену, на її рішучі очі, що відображали той самий страх і боротьбу, які відчував і він.

— “Я не хочу, щоб це стало нашою останньою битвою, Олено. Я не хочу, щоб ми прощалися, не зробивши це правильно.”

Але все це було не так просто. Ярослав мав достатньо влади, щоб поставити їх у незручне становище. І навіть якщо вони об'єднаються з усіма своїми союзниками, їх шанси були мінімальні.

Раптом, через вікно приміщення, пролунав постріл, і обличчя Ліни схилилося вбік. Вона впала на підлогу, тримаючись за спину, відчуваючи, як її тіло стискається від болю.

— “Ліна!” — крикнув Ігор, кидаючись до неї.

— “Я… в порядку… просто… тримайтеся…” — її голос був слабким, але вона боролася.

Ігор і Максим допомогли Ліні піднятися, хоча відчували, що ситуація стає безнадійною. Вони ще не знали, хто знову атакує, але їм потрібно було рухатися далі.

Ярослав знову з'явився.

Він стояв на порозі з самовпевненим виглядом. Кілька солдатів його армії стояли за ним, готові до нового наступу.

— “Це ваша остання можливість. Я вас чекаю. Ігорю, якщо хочеш жити, залишай свої амбіції позаду. Я тебе попереджав. Тепер твоя черга вибирати.”

Ігор стояв, розуміючи, що це буде останній крок у їхній боротьбі. Це була гра на виживання.

У наступній главі: вибір, що визначить усе. Хто буде переможцем у цьому вирі змов і боротьби за владу? І чи є шанс на порятунок, якщо ставки так високі?