Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

Глянувши на годинника, командир бригади визначив, що хвилин з десять ще буде спокійно. Скинув мундир, поголився і вмився над відром, попросивши Ліду, щоб вона злила йому. Потім добре натоптав люльку тютюном і закурив.

Він правильно розрахував час, помилився лише на кілька хвилин.

Німці почали трошки пізніше. Од фільварку тепер чути було швидкі вибухи снарядів. Генерал узяв навушники:

– «Модрина», я – «Вісла». Що там у вас за гармидер?

– Я – «Модрина», – одразу ж почулася відповідь. – Б'ють по нас. Видно вже танки й піхоту – ідуть в атаку.

– «Модрина», запам'ятайте: з фільварку не відступати.

– Я – «Модрина», зрозуміло.

Загорялося світло нового дня, і водночас наростав гуркіт бою. Вже чути було нервове теркотання кулеметів, тріскотняву автоматів, різкі постріли наших танкових гармат.

Генерал зсунув рукою один навушник з вуха, щоб краще було чути звуки бою, але сам не вставав з місця, не підходив до стереотруби. Досвідчений музикант, навіть уперше слухаючи незнайому увертюру, все-таки орієнтується, яка повинна бути черговість окремих її частин, коли можна чекати лагідного адажіо, а коли – форте. Генерал знав, що ось-ось має надійти рапорт від «Модрини».

– «Вісла», «Вісла», я – «Модрина», – почулося в навушниках. – Мене обходять з правого флангу. Проникають у тил, в напрямі чагарника й дороги, що веде з яру. Сили ворога: взвод танків і щось близько роти піхоти.

– Ясно, – відповів генерал. – Не турбуйтеся. Обороняйте фільварок.

Він сказав це впевнено і спокійно. Тим, хто його слухав, мало б здатися, що в резерві в нього щонайменше рота танків. Насправді ж на краю чагарника було тільки дев'ять зенітних кулеметів калібру 12,7 міліметра. Ворожу піхоту вони, можливо, відріжуть, але танки пройдуть, проберуться в тил і застрянуть десь далі перед вогневими позиціями артилерії. Генерал підняв телефонну трубку:

– Що у вас?

Командир роти зенітних кулеметів доповів:

– Стали на позиції, готові до бою.

– Відкриєте вогонь після мого наказу або ж тільки тоді, коли ворожа піхота підійде до нас на сто метрів, раніше не викривайте себе.

– Слухаю.

– Генерал підійшов до стереотруби, оглянув місцевість попереду. Напевне, з-за обрію вже виглянув краєчок сонця, бо клуби куряви над фільварком були освітлені молодим рожевим промінням. Снаряди все ще вибухали там, але рідше. Вогонь німецької артилерії виразно ослаб. Якби не та ворожа група на флангу, то можна було б подумати про перехід в атаку. От коли б іще хоч три, хоч два танки в резерві!

Ззаду, за спиною генерала, озвалася Ліда, заговорила якимось не своїм, здивованим голосом:

– Я – «Вісла». Повторіть, не розумію.

Командир повернувся, глянув на пополбтніле обличчя дівчини.

– Що таке?

Вона вимкнула мікрофон і побілілими губами, з жахом в очах сказала:

– Громадянине генерал, доповів про себе «Граб-один», але ж це неможливо. Адже…

Генерал хутко надів навушники й запитав:

– «Граб», де ти?

– Я – «Граб», – відповів чужий, незнайомий голос- Іду піщаним яром під гору.

То був не Янек Кос. Генералові блискавично майнула думка, що, видно, танкісти підібрали собі когось четвертої го в екіпаж, але на всякий випадок, щоб упевнитися, він запитав ще:

– Хто біля тебе з правого боку?

– Я – «Граб»… – незнайомий трохи завагався, почувши таке дивне запитання, але зразу ж відповів: – Біля мене Шарик.

– Ідіть до кінця яру, але не виходьте наверх. Підготуйте машину до бою, чекайте наказу.

Вимкнувши мікрофон, генерал покликав начальника штабу:

– Весь резерв – бігом у яр. Там чекає наш танк. Не знімаючи навушників, командир повернувся до стереотруби, спрямував її праворуч, так, щоб видно було край чагарника, де чекали в засаді кулеметники. Дорога, що вела з яру, бігла трохи попереду впоперек поля. Ще далі, на рівні фільварку, видніли купки кущів, і саме в цю мить поміж ними показалися рухомі контури трьох танків. Вони стріляли навмання і, не зустрічаючи опору, впевнено йшли вперед. Між танками бігли маленькі постаті солдатів. Німці з кожною секундою більшали, але генерал усміхнувся. У нього ж був тепер шанс. Правда, невеличкий, один до трьох, але ж ворог не знав його карт.

– «Граб-один». Я-«Вісла». Ви чуєте мене?

– Я – «Граб-один», слухаю.

– Увага, хлопці, – тепло, як у звичайній розмові, зовсім не передбаченій статутом, мовив генерал. – По команді просуньтесь на кілька метрів уперед, так щоб тільки башта виступала над краєм яру. Поставте зразу приціл на двісті метрів. Перед собою ви побачите три танки, вони вийдуть боком під вашу гармату. Піхотою займуться інші. З тилу до вас підходить наш резерв. Знищивши танки, ударте разом з автоматниками праворуч, через рідкі групи дерев. Ясно?

– Ясно, – почулося в навушниках.

Німецькі танки й піхота підходили все ближче й ближче. Вони вже не вміщалися в лінзах стереотруби. Те-нерал перевів погляд на правофланговий танк, який найбільше висунувся вперед. Командир бригади ждав хвилини, коли той підійде до дороги. Перед ровом танк трохи стишив хід, нахиляючись уперед, в'їхав у той рів, потім додав газу і, задираючи ніс високо вгору, почав виповзати. І тоді генерал схопив телефонну трубку:

– Кулемети, вогонь!

І, не чекаючи навіть, поки зенітники повторять команду, кинув по радіо:

– «Граб», висунь башту і бий, як тільки зумієш.

З останнім словом на командний пункт долинув низький стугін кулеметних черг із дев'яти стволів.

По полю смугами, немов там стьобали батогами, спалахували фонтанчики пилюки. Німецька піхота припала до землі. Танки помітили ціль. Перший зупинився, блиснув вогнем, потім рушив далі, а два інші, стріляючи, прикривали його.

«Якщо «Рудий» запізниться на тридцять секунд…»- подумав генерал.

В цю ж мить у тому місці, де дорога виходила з яру, над самою землею генерал побачив блиск пострілу, і найближчий танк, охоплений полум'ям, зупинився. Тільки тепер командир помітив темний силует башти, що ледь-ледь виступала над землею. Екіпаж не гаяв часу. З дула гармати раз у раз вихоплювався вогонь, і ось уже другий танк потяг за собою хвіст диму, рвонув швидше, ніби хотів утекти від нього, потім сповільнив хід і раптом почав кружляти по полю, дедалі більше огортаючись димом. Мотор, мабуть, працював, а поранений чи, може, вбитий водій повалився набік, притиснувши правий важіль.

Третій німецький танк повернув башту і стріляв у відповідь, але, не бачачи як слід противника, почав відступати до своїх. За ним побігли піхотинці.

– «Граб», де наша піхота?

– Біля мене.

– Разом – уперед!

Генерал бачив, як башта здригнулася, піднялась над землею, і ось Із яру повільно виповз