BooksUkraine.com » Сучасна проза » Місто карликів 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто карликів"

95
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Місто карликів" автора Леся Романчук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 97
Перейти на сторінку:
повинен, мусить, зобов’язаний служити!

Втім, роздратування угамувалося, так і не досягши не те що піку, а навіть нульової відмітки: щойно її рожеве диво припаркувалося, з дверей вибігла медсестра в куценькому халатику і запросила до кабінету, де все чекало на «світлу пані».

— Спершу — чай, — подала особливий, якогось незвичайного смаку напій. — Потім — ванна. А решту — справа Роберта Олександровича.

Тут все було особливим і вишуканим — для особливих жінок. Освітлення — приглушено-голубувате, запах — наче курили ароматичні індійські палички, сама ванна і вода в ній — чого вони туди додали — чи солі, чи трави, але вода, тихо булькаючи і вкриваючи шкіру крихітними перлинками повітря, наче промовляла — я жива, я цілюща, ти вийдеш з мене оновленою.

Ада готувалася до чуда, яке мало сьогодні відбутися чи принаймні розпочатися. Так хотілося стати знову молодою, повернути стрункість стану, пружність грудей, так хотілося, щоб зморшки, якими передчасно покреслили обличчя турботи про шматок хліба насущного, зникли чи бодай стали менш помітними! Тепер вона може собі це дозволити, може заплатити за чудо!

Вода тихенько булькала, якась дивна, не наша музика лунала, заспокоюючи, заколисуючи…

— А тепер, будь ласка, сюди…

Ада не бачила коли до кімнати зайшов Роберт Олександрович. За вродженим жіночим рефлексом затулила груди руками. Роберт усміхнувся:

— Ви не повинні мене соромитися. Давайте руку…

Пошукала поглядом рушника — не виходити ж із ванни голою та ще й мокрою на очах цього маленького, але такого… бажаного, такого сексуального чоловіка! От воно, те слово, яке відповідає самій суті Роберта, саме воно, оте американське сексі відповідає усій його суті, саме чоловіче начало, чоловіча тваринна суть самця, добре відполірована вихованням, струмує з кожного його руху, кожного жесту. Кожен рух його зараз вкрадливий і запопадливий, погляд неприховано-відвертий, і вогник, що горить у цьому погляді, — це вогонь запаленого шнура, який відлічує секунди до вибуху.

А їй належить бути холодною. Вона не повинна помічати чоловіків. Вона не може збуджуватися, не повинна відповідати на залицяння і в жодному разі не мати того, що називають коротким словом «секс», бо тоді вона провалить те, що називають поважним словом «місія».

Як ускладнилося все в її житті зараз! Їй так багато можна, у неї — безліч можливостей. Але й суттєві обмеження. Наприклад — це. Вона повинна зараз вийти із приємної запашної води, яка хоч трохи приховує її від цих пронизливих чоловічих очей… Та сором навіть не в голизні тіла, а в його недосконалості! В отих широких важких стегнах, шкіра яких — справжнісінька лимонна кірка — це по-теперішньому називається целюліт, в отих невеличких, схожих на дві складочки шкіри, грудях, які просто не можна показувати чоловікам, якщо хочеш залишатися бажаною, в отому густому волоссі на ногах…

Наче зрозумівши момент, голубе світло притишило сяйво, стало майже синім.

— Дайте руку, пані Адо, — терпляче чекав Роберт Олександрович.

І вона наважилася вийти з води. Почувалася зовсім не Венерою. Не дивилася униз, на своє тіло. Чомусь, коли не бачиш себе, здається, що ніхто не бачить. Кілька кроків до невисокого масажного столу здалися неймовірно довгими і полегшення опанувало нею, коли довелося лягти на цей обтягнутий гладенькою білою шкірою стіл обличчям донизу. Наче сховалася від усього світу.

Масаж? Ні, це було зовсім не те, на що вона сподівалася. Він вкривав її спину, сідниці, ноги якимось густим кремом із гострим запахом… Вона не могла сказати, на що схожий запах — жодна трава, жодні ліки так не пахнуть. Його руки здавалися дуже великими, вони наче охоплювали її всю водночас. Спершу ніжно-обережні, рухи ставали все енергійнішими, мабуть, крем потрібно було втирати в тіло. За кілька хвилин Ада вже не відчувала сорому — тільки задоволення розслабленого, відданого на волю чужим рукам тіла. А руки виконували свою роботу віртуозно — кожен міліметр її тіла отримав свою дозу й цілющого крему, і шаленої енергії, що струмувала з пальців цього маленького чоловіка. О, як це класно, хотілося стогнати, і тільки зусиллям волі Ада стримувала звук. Іще, іще! Ніхто ніколи не масував мою попу, мою здоровенну попу, мою величезну… ні-ні, вона навіть подумки не може назвати оте слово, яке рветься, яке наче вичавлюють з глибини її підсвідомого оті шалені руки, що мнуть, місять, розтирають, пощипують її сідниці не лише на поверхні, а у десь у глибоких глибинах, у недоступних окові таємних джерелах нестримного «хочу!» Ні, це вже й не попа, це вже зовсім інше… Знову дотик… Щось холодне… зовсім холодне, майже крижане на тіло, що пашіє жаром… А навіщо аж туди, так глибоко? Як холодно! Наче шматок льоду! Чи не для того, щоб вона охолола? Ні, від такого не охолонеш…

Хтось торкався її волосся, обличчя, Ада вже не розрізняла, хто.

Якось само собою вийшло, що масажний стіл кудись подівся, наче підлога всмоктала його — і вона лежала в невагомості, наче оті чарівні руки утримували її горілиць у голубому сяйві, наче повітря згусло враз і змішалося із цілющою водою, густим чудо-кремом, із запахом та музикою, наче ці чудо-руки замісили все, разом із її невагомим тілом, в одну чудо-суміш, повну насолоди і бажання… У чудо-суміш замішують її руки, ноги, живіт… І груди… Як сталося, що вона лежить обличчям до його обличчя, що бачить ці чорні вуглини очей, в яких вогонь бікфордового шнура горить все ближче і ближче? Диво… А що тут не диво?

Тепер запах інший… І колір крему, мазі, пасти — невідомої субстанції, яку він невідомо звідки бере, також інший — криваво-червоний… Чи не залишиться плям на одязі, адже вона сьогодні у дорогій сукні… Які дурні думки спадають із цієї високої, як небо, стелі… Якими маленькими і ніжними стали його руки… Як давно жодна чоловіча рука не

1 ... 70 71 72 ... 97
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто карликів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто карликів"