Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

Велика російська література багато в чому сформувалася на західних зразках. “Бідна Ліза” й “Анна Кареніна”, “Євґєній Онєґін” та “Руслан і Людміла” — продукти “ліцензійні”, виготовлені за тими західними літературними технологіями, що їх Європа виробляла кілька століть, і перенесені на російський ґрунт.

Дослідники, наприклад, встановили, що відомі пушкінські рядки “Дела давно минувших дней, преданья старины глубокой...” — майже дослівний переклад початку шотландської поеми Осіана (Д. Макферсона) “Картон”: “A tale of the times of old! The deeds of days of other years!” (Повість часів давнини! Справи минулих років!).

І тут саме час звернутися до наставника А. Пушкіна — Васілія Жуковского — одного з основоположників російського романтизму, який намагався створити гідні російські зразки західних жанрів (передусім, літературної балади). В основу сюжету його “Світлани” лягла балада німецького поета Г. Бюрґера “Ленора”. Так що “російського” в ній не більше, ніж у “Форді”, зібраному в Єлабузі. Забавно було б подивитися на цей твір, виконаний у старослов’янському стилі.

У Росії не мали найменшого уявлення навіть про існування рим. Європа відточувала форми поем, романів і романсів, вона ж задавала їх стилістику та дизайн. І якщо дореволюційні російські поети наслідували лорда Байрона, то радянські брали за взірець вірші “барда імперіалізму” Р. Кіплінґа.

З казками та сама історія. Більшість казок А. Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казки про золоту рибку і мертву царівну мають німецьке походження, казка про золотого півника написана за мотивами новели В. Ірвінґа. “Червона квіточка” С. Аксакова — це англійська казка. Так само як і “Маша і три ведмеді” Л. Толстого.

Те саме можна сказати і про радянську літературу. Читаючи дитячі казки радянських письменників, простежуємо ознаки явного плагіату. Так, “Айболить” К. Чуковского перероблений із “Доктора Дуліттла” Г’ю Лофтінґа, “Старий Хотабич” Л. Лаґіна — переказ книги Ф. Енсті “Мідний глечик”, “Вінні-Пух” Б. Заходера узятий з однойменної казки А. Мілна, “Пригоди Буратіно” А. Толстого засновані на “Пригодах Піноккіо” К. Коллоді, а казки А. Волкова “Чарівник Смарагдового міста” та інші дуже нагадують “Чарівника країни Оз” Ф. Баума.

Звичайно, з художнього погляду радянські автори привнесли чимало свого в ці іноземні, маловідомі в Радянському Союзі, казки. Проте погодьтеся, якби не було західних оригіналів, не було б ні російських, ні радянських казкових героїв, оскільки початкова ідея все ж таки була запозичена.

Отже, як казав найдобріший король із фільму про Попелюшку у виконанні радянського актора Ераста Ґаріна, “всі їхні казки давно вже розказані”.

Алєксандрові Пушкіну, безумовно, належить пальма першості за кількістю запозичених сюжетів для своїх казок.

Тільки у братів Ґрімм він запозичив цілу низку “своїх” казкових сюжетів, а саме сюжети казок “Наречений”, “Казка про мертву царівну і сімох богатирів” та “Казка про рибалку і рибку”.

Скажімо, в академічному виданні зібрання творів поета про створення “Казки про мертву царівну і сімох богатирів” можна прочитати, що в її “основу покладена російська казка, записана в Михайлівському”. Однак чи так це насправді?

Варто лише відкрити казку братів Ґрімм “Білосніжка і семеро гномів” і ми прочитаємо: “Люстерко, люстерко на стіні, / Хто найвродливіший серед усіх на землі?” (Spieglein, Spieglein an der Wand, / Wer ist die Schönste im ganzen Land?”). І люстерко зазвичай відповідало: “Frau Königin, Ihr seid die Schönste hier / Aber Schneewittchen über den Bergen / Bei den sieben Zwergen / Ist noch tausendmal schöner als Ihr” (Пані королево, Ви тут найвродливіша, / Але Білосніжка за горами / у семи гномів / ще в тисячу разів гарніша, ніж Ви).

“Казку про мертву царівну і сімох богатирів” написав А. Пушкін у 1833 році в Болдіно. Сам поет стверджував, що ідею цієї казки він почерпнув із розповідей, що їх чув від няні Аріни Родіонівни. Однак, як бачимо, сюжет Пушкіна дуже перегукується з сюжетом казки братів Ґрімм “Білосніжка і сім гномів”, яку вони написали в 1812 році. Відмінності мінімальні: у Пушкіна — богатирі, у братів Ґрімм — гноми; у Пушкіна мачуха сама вмирає від туги і злості, у братів Ґрімм її страчують; у Пушкіна королевич Єлісєй свідомо шукає кохану, у братів Ґрімм королевич випадково натрапляє на Білосніжку. Проте однаковий щасливий фінал наявний уже в обох казках.

Ще однією казкою, де А. Пушкін відтворив німецький фольклор, стала “Казка про рибалку і рибку”, написана тієї ж самої Болдінської осені 1833 року й опублікована в 1835 році. Щоправда, поет значно переробив німецьку казку, пристосувавши її до російських реалій. По-перше, він замінив чарівну камбалу (яка до того ж є зачарованим принцом) на золоту рибку без родоводу. Якщо у братів Ґрімм стара відразу вимагає собі новий будинок, то у А. Пушкіна спочатку з’являється розбите корито, яке згодом стало крилатим виразом.