Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Розчиняючись у спогадах, Адель повільно переставляла ногами, стараючись своїми долонями доторкнутися до усього, що її оточувало. Кінчики пальців поколювали, подаючи до нейронів енергію, а свідомість доставала з підсвідомості давно забуті моменти, коли вона забігала до батьків в покої.

За довгі роки, тут нічого не змінилося, тільки пил, який покривав все навкруги, нагадував, що весь цей час ніхто не смів порушити святої з святих. За законами імперії, займати покої правителя міг тільки наступник, тож, саме це врятувало це місце від жадібних міністрів, що разом із своїми сім’ями, окупували все довкола.

- Все залишилося на своїх місцях, - зауважив Кірк, тихо зайшовши в покої правителя, де останню годину ховалася Адель, аби не бачити метушню придворних та цілі родини міністрів, що ніби щурі, поспішно покидали стіни алькасару. – Навіть його скіпетр лежить на звичному місці, - перів він погляд на притрушений пилом коштовний предмет, що лежав на робочому столі, де любив засідати Даару Прайм.

- Ви праві, - відповіла дівчина, ще раз кинувши оком довкола, ніби за цей час ще й досі не надивилася на музейні експонати, які були частиною її історії. – Все, як у моєму дитинстві. Ніби не було цих років, а я ніколи не покидала ці стіни.

- Я зробив все, як Ви веліли, - доповів начальник почесної варти. - Тепер уся охорона алькасару складається тільки з наших людей та особистої охорони Кара Лін Прайм. Їм ми також роздали пов’язки, аби розуміти, хто на нашому боці.

- Дякую, - відповіла новоспечена правителька, сівши за стіл, під яким, колись любила гратися, ховаючись біля батькових ніг. – Тодей Ю’Ліам не з’явився? – запитала вона далі, рефлекторно взявшись за живіт.

- Ні, - поклонив голову Кірк, збившись з ліку, який раз відповідає на це питання. – Ви занадто хвилюєтеся, - продовжив він далі, зчитуючи емоції з тієї, що зайвий раз не проявляла їх. – Відтепер Ви – правителька, а значить все буде добре.

- Я б на Вашому місці, не була в цьому настільки впевнена, - відповіла Адель та цими словами озвучила свої переживання. - Міністри поклонилися, але внутрішні переживання, здоровий глузд та багаторічний досвід не дають мені розслабитися. Вам не здається, що повернення трону далося нам, аж занадто легко? – запитала вона далі та пронизливим поглядом нагородила, віднедавна, свою праву руку.

- Що може статися? Алькасар під нашим контролем.

- Не думав, що славнозвісна Марах Таіра, безстрашна слава якої, йде поперед неї, може проявляти хвилювання, - почулося біля дверей, через які щойно увійшов Дарек. – Хоча тепер ти Даару Адель. Мої щирі вітання, величній, - відправив одну із своїх яскравих посмішок бородатий чоловік, від чого Адель посміхнулася.

- Вітаю, Адель, - мовила Кара Лін, яка зайшла за своїм сином слідом, згодом підійшовши поближче, і дівчина піднялася з-за столу, аби привітати величну. Тепер, коли поряд не було так багато зайвих очей, білявка виглядала не так суворо, а навпаки, випромінювала тепло та материнську ласку, і це підкуповувало. - Нарешті все стало на свої місця, а я змогла втримати дане слово, - мовила вона далі та заточила дівчину в обіймах.

- Дякую, - відповіла та, відчуваючи небачену оком спорідненість з цією жінкою та тріпотання крил, які знову рвалися у танець.

- Ти і правда дуже схожа на свою неньку, - доторкнувшись до лиця новоспеченої правительки, зауважила світловолоса жінка. – Твої батьки б тобою пишалися, як я зараз.

Від цих слів стало тепло та гірко, одночасно, але дівчина не проявила слабкості.

- Я не очікувала Вас тут побачити, - мовила Адель, перевівши тему у інше русло, адже раніше не на часі було розбиратися в цьому.

- Це все Тодей Ю’Ліам, - відповіла Кара Лін, відкривши секрет, від якого очі східної красуні запалали, заставляючи її серце битися частіше.

- А він де?

- Трохи затримався, - відповів на питання Дарек, відсторонивши матір, аби обійняти ту, що зовсім не раділа своєму становленню та булла темніше темної хмари. - У нього були невідкладні справи. Міністри не тільки в цьому домені беруть на себе занадто багато відповідальності, тож, користуючись моментом, аби показати невірним, хто в домі господар, він відправив нас тобі на підмогу, - кліпнув грайливо оком, відкриваючи таємницю відсутності того, кого вона хотіла не тільки бачити очима, а й відчувати тілом.

- Міністр Кун Гарун, - озвучила дівчина свої здогадки.  

- Саме так. Але тепер, думаю, більше не буде охочих, аби слідувати його прикладу, - відповів Дарек, явно знаючи всі деталі відсутності Ліама.

- Що він зробив?

- Впевнена, коли Тодей Прайм прибуде сюди, він обов’язково все розповість, але зараз, першочергово нам треба віднайти ключ від небесної обсерваторії, - зауважила Кара Лін, давши Даару зрозуміти, що також є частиною основного плану, який був набагато важливішій за становлення величної. – Ти знаєш де він може бути?

- Поки що не маю жодного уявлення, - відповіла дівчина щиро. – Я не пам’ятаю й половини з дитинства, а для того, аби відновити спогади в пам’яті, треба час. Та й проблема полягає в тому, що ми й досі не знаємо, як він виглядає.

- Це кристал, - коротко відповіла правителька Харонії, яка, колись давно, одного разу бачила цей предмет на власні очі.

- Що? – перепитала дівчина, подумки зачепившись за предмет, уявляючи його образ.

- Ключ від небесної обсерваторії виглядає, як кристал з п’ятьма кутами з гравіруванням знаку імператора. Він прозорий, як сльоза, але, якщо його покласти під сонячні промені, світло, яке буде пропускати ключ, буде осліпляти.

- Світло, - промовила Адель пошепки, знову пірнаючи у далекі спогади свого дитинства.

“Що ти тут робиш? - почувся знайомий чоловічий голос і дитячий погляд повернувся туди, звідки лунали кроки. – Де ти це взяла? – послідувало ще одне запитання до дівчинки, що у небесного кольору платтячку, кружляла посеред тронного залу, тримаючи у руках кришталеве диво, від якого випромінювало магічне сяйво.