BooksUkraine.com » Сучасна проза » Маленькі чоловіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

161
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Маленькі чоловіки" автора Луїза Мей Олкотт. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 82
Перейти на сторінку:
користь.

А якщо вони заспівають один з тих дивовижних старовинних гімнів, яких ти навчив їх, мені це буде приємніше від будь-якої іншої музики. Будь ласка, попроси їх від мене це зробити.

Мег».

– Хочете поїхати? – запитав пан Баер хлопчиків, яких дуже зворушило лист і прохання пані Брук.

– Так! – відповіли всі в один голос.

І через годину вони вирушили на чолі з Францем на похорон Джона Брука.

Маленький будиночок здавався таким же веселим і затишним, як в той день десять років тому, коли Мег увійшла в нього молодою дружиною. Тільки тоді був початок літа й усюди цвіли троянди, а тепер був початок осені й сухе листя тихо шаруділо під ногами, а гілки дерев були оголені. Дружина стала вдовою, але її обличчя було таким же ясним, і глибока покірність істинної вірянки була втіхою для тих, хто прийшов її підтримати.

– О, Мег! Як ти можеш так переносити своє горе? – шепнула їй Джо, коли сестра зустріла їх із привітною усмішкою. Ніщо не змінилося в її поведінці – вона ніби стала ще привітнішою й лагіднішою.

– Любов, яка була моїм щастям протягом десяти років, підтримує мене нині. Вона не може померти, а Джон належить мені тепер ще більше, ніж раніше, – так само пошепки відповіла Мег.

У маленькому будиночку зібралися всі. Тут були батько й мати Мег, дядько Тедді, тітка Емі, старий пан Лоуренс, слабкий і вже зовсім сивий, пан та пані Баер зі своїми вихованцями й безліч друзів, які прийшли віддати останню шану покійному.

Здавалося, що в Джона Брука, який вів таке усамітнене й скромне трудове життя, не було часу заводити друзів. Але насправді їх у нього виявилося чимало – старих і молодих, багатих і бідних, знатних і простих. І ця група людей біля його труни була красномовнішою за все, що міг би сказати пан Марч.

Тут були люди, яким Джон Брук вірно служив довгі роки, бідні бабусі, яким він допомагав зі своїх мізерних коштів у пам’ять своєї матері, дружина, якій він дав таке щастя, що його не змогла затьмарити й сама смерть, брати й сестри, що гаряче любили його, маленькі син і дочка, які вже відчували, що їм бракує його твердої руки й ніжного серця, маленькі діти, що гірко плакали за тим, хто вмів так весело гратися з ними, старші, які дивилися з розчуленням обличчями на сцену, яка ніколи не зітреться з їхньої пам’яті.

Служба була простою й дуже короткою. Голос пана Марча, який тремтів ще під час весільної церемонії, тепер зовсім відмовлявся йому служити. Ніщо, окрім розмов маленької Джозі, що долинало згори, не порушувало тиші після останнього «Амінь». Потім, за знаком пана Баера, хлопчики заспівали гімн, такий урочистий і піднесений, що мало-помалу всі присутні приєдналися до їхнього хору.

Мег відчувала, що вчинила правильно, запросивши дітей. Не тільки їй самій було приємно слухати ці дитячі голоси, які так любив її покійний чоловік, але по обличчях хлопчиків вона бачила, що спогад про померлу добру людину залишиться надовго в їхній пам’яті.

Дейзі притулилася до матері, Демі тримав її за руку й часто підіймав на неї очі, які були такими схожими на батькові, наче намагався сказати: «Не турбуйся, мамо, я тут!», а довкруж стояли друзі, готові підтримати її. І терпляча, побожна Мег намагалася подолати своє важке горе, відчуваючи, що найкращою розрадою для неї буде життя для інших, як це робив її Джон.

У цей же день увечері, коли зійшов місяць, хлопчики сиділи, як завжди, на сходах, розмовляючи, як і слід було очікувати, про події дня.

Почав Еміль.

– Дядько Фриц – найрозумніший, дядько Тедді – найвеселіший, а дядько Джон був найкращий, – гаряче сказав він. – Я хотів би стати таким, як він.

– І я теж. Чи чули ви, що кілька джентльменів говорили про нього сьогодні дідусеві? Хотів би я, щоб про мене говорили так, коли я помру, – підхопив Франц, шкодуючи, що недостатньо цінував дядька Джона.

– Що ж вони говорили? – запитав Джек, на якого все, що відбувалося вдень, справило дуже сильне враження.

– Один з компаньйонів пана Лоуренса, в якого дядько Джон довго служив, говорив, що він був надзвичайно сумлінним і – взагалі в будь-якій справі – був гідним чоловіком. Інший джентльмен сказав, що ніякими грошима не можна заплатити за вірність і чесність, з якими служив йому дядько Джон, а потім дідусь став розповідати про нього. Якось дядька Джона запросили в контору однієї багатої людини. Цей чоловік вів справи не зовсім чесно й хотів, щоб дядько допомагав йому в цьому, але він не погодився, хоч той пропонував йому дуже велику платню. Тоді цей багач розсердився й сказав: «Ви ніколи не матимете успіху в справах з такими суворими правилами». А дядько відповів, що ніколи не відмовиться від них, і залишив це місце, перейшовши на інше, де роботи було більше, а винагорода менше.

– Дуже добре! – вигукнули хлопчики.

– Він не був багатий? – запитав Джек.

– Ні.

– І він не зробив нічого особливого?

– Нічого.

– Значить, він просто був хороший чоловік?

– Так, саме так, – відповів Франц і, бачачи, що його відповіді, схоже, розчарували Джека, пошкодував, що дядько Джон не зробив нічого такого, чим би можна було похвалитися.

– Просто хороша людина – але ж це не все! – сказав пан Баер, який почув останні слова й зрозумів, яке враження вони справили на хлопчиків.

– Я розповім вам дещо про Джона Брука, – сказав він, присівши на сходинку, – і ви побачите, чому люди поважали його й чому він вважав за краще бути хорошим і добрим, а не багатим і знаменитим. Він виконував свій обов’язок завжди й у всьому, і виконував його так охоче й сумлінно, що був щасливий, попри бідність і роки важкої праці. Він все виносив мужньо й терпляче. Він був хороший син і відмовився від усіх своїх планів, щоб жити з матір’ю, поки був їй потрібен. Він був хороший, вірний друг, він навчив Лорі багато чого, крім латини та грецької мови, – навчив, несвідомо подаючи йому приклад хорошого, чесного життя. Він був вірним службовцем, і його так цінували ті, в кого він працював, що їм буде важко замінити його. Він був прекрасним чоловіком і батьком – ніжним, розумним і турботливим, я й Лорі багато чого навчилися в нього. І тільки тепер, коли виявилося, що він без будь-якої сторонньої допомоги так багато зробив для своєї родини, ми зрозуміли, як гаряче він любив її.

Пан Баер зупинився на хвилину. Освітлені місяцем обличчя хлопчиків здавалися

1 ... 70 71 72 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі чоловіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі чоловіки"