Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

І чому вона так вперто намагалась звабити Данила? Чоловіка, який , власне, просто мені начальник, але то ж неважливо! Я, наприклад, не сумнівалась в намірах якомога швидше вигнати її за двері.

Хай і не сподівається, що зможе окрутити мого чоловіка.

Хоч він і не зовсім мій, але…

Ну не дарма ж я молодша її на років дванадцять?

Рішуче оглянувши кімнату, я примітила цвітастий халатик, прилаштований на стільці, схопила і швинула в Вітасю.

- Прикрийся, - звеліла я настільки владно, наскільки взагалі могла. – І давай, вимітайся звідси. Якомога швидше.

- Ти не можеш вигнати мене з будинку! – фиркнула Віталіна.

- З дому не можу. Але давай, мотивуй мене не розповісти Дані про побачене,  - холодно промовила я. Щезни з кімнати за секунду, і, можливо, я подумаю, перш ніж повідати йому про те, кого знайшла в нашому ліжку. Згодна?

Віталіна фиркнула, гордо повернулась до мене спиною і спробувала натягти на себе халат, я кому, певне, в спальню до нас і залізла. Я спостерігала за цим максимально байдуже, навіть не смикнулась, коли Вітася поверталась до мене.

- Ти ще про це пожалієш, що встала між мною та Данилом. Я впевнена, тут щось нечисто! – заявила вона, одягнувшись і знявши туфлі – певне, розуміла, що скоріше впаде, чим гарно продефілює в них до своєї кімнати.

- Обов'язково, - підтвердила я. – Ще й як. Він ж розум втрачає поруч з тобою, так, Віталіно? Та навіть якщо наше весілля зірветься, хто тобі сказав, що саме ти займеш моє місце?

Судячи з того, як скривилась Віталіна, сказала вона це собі сама, а зараз не хотіла розвіювати ілюзії. Не сказати, що я сильно пошкодувала, що її розчарувала, і навіть з певною насолодою спостерігала за тим, як ця жінка, що не викликала в мене ніяких приємних емоцій, покидала кімнату.

Я ж з відразою подивилась на ліжко і потягла ковдру на себе, думаючи, що треба б тут все перестелити.

…Коли Котовський піднявся в спальню, він застав мене – все ще в жаркому костюмі Снігуроньки, - за перестелянням ліжка.

- Що тут відбувається? – поцікавився Данило.

- Прийшла до нас в кімнату, застала Вітасю в нижній білизні на нашому ліжку, - протягнула я таким тоном, наче тут був десяток свідків, що повинні були впевнитись в тому, що ми дійсно наречені.

Данило кашлянув.

- Вітасю? В нашому ліжку?

- Ага, - підтвердила я коротким кивком. – Вона стверджувала, що ти запросив її сюди віддатись пристрасті.

- Обов'язково! – фиркнув Данило. – Десять разів як!

- Так що, - спокійно продовжила я, відчуваючи, що червонію, - я подумала, що мені не треба в іншу кімнату. Тільки тут постелю чисту білизну, а то огидно після неї. Ти не проти?

Судячи з того, як Котовський заключив мене в обійми і впився в губи поцілунком, він правда був геть не проти.