Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

Якийсь час я не в змозі навіть мислити нормально, не те що рухатися. Дамір ніби це розуміє, тому не каже ні слова, тільки погладжує по стегні. По-господарські так, спокійно та впевнено, ніби відчуває, що я нікуди не піду. Та я й не збираюся, чесно кажучи, нікуди йти.

Правда, через якийсь час все ж таки доводиться зробити глибокий вдих та подивитися на нього. Від погляду чорних очей тілом пробігає тремтіння. У мене виходить тільки галасливо видихнути.

– Даміре...

– Так, крихітко? – відразу він відгукується. У чорних очах так й видніється посмішка. – У тебе є якісь пропозиції чи побажання?

Я відчуваю, що заливаюсь рум'янцем. Щоки палахкотять так, що неможливо до них прикласти долоні – відразу обпалить. І дивитися йому просто в очі зовсім не виходить.

– Ні, я про це не думала.

І натягую на себе простирадло. Потім розумію, що логічніше було б спочатку натягнути плаття нижче. Від цього стає зовсім ніяково, здається, я готова провалитися крізь підлогу від збентеження.

Але Даміра явно моя поведінка тільки розчулює. Він усміхається, гладить мене по світлих пасмах, схиляється та несподівано дуже ніжно торкається губами щоки.

– Тоді запропоную я. Ванна коридором праворуч. Там є рушники, халат та інші дамські штучки. Якщо чогось не вистачає – скажеш, якось це вирішимо. У мене тут відповідальні за комфорт люди. Можна освіжитися та поїдемо.

Я можу тільки ляснути віями, вчепившись у покривало.

– Поїдемо?

– Поїдемо, – незворушно киває він, цілує мене в ніс і дзвінко плескає по сідниці. – Давай, Поліно, тобі сподобається.

Я намагаюся обуритися, але він так швидко встає з ліжка та уникає потенційного поштовху моїм кулачком, що не встигаю нічого зробити. Тільки бачу, як він намагається не сміятися.

Ледве зачиняються двері за Даміром, розумію, що він абсолютно правий. Розсіджуватися немає жодного сенсу. Тому, зітхнувши, скидаю з себе простирадла та прямую шукати ванну.

Там практично відразу втрачаю дар мови, тому що приміщення, по-перше, розкішне, по-друге… воно для жінок. Не тільки тони, в яких воно оформлене, світлі та приємні оку, але ще купа шафок, поличок, біде, ванна, в якій можна лежати години три, маленький розкладний столик, на який дуже зручно поставити полуницю з келихом шампанського та ароматиховану свічку.

– Так-так, – бурмочу я. – Дамір все передбачив.

Тут же коле голкою серце, що в цій усій красі були інші жінки. Адже Дамір не був ченцем, це виключено. Стає неприємно. А те, що тут бувала стерва Ірен, готова мені подряпати обличчя своїми кігтями, зовсім вганяє в депресію.

Дивлюся на себе в дзеркало та вмить хмурюся.

– Так, хвате поводитися як маленька скривджена дівчинка, – вимовляю одними губами. – Дамір не міг знати, що зустріне тебе, тому не підпускати до себе всяких хижачок. І ти… твоє завдання тепер стати кращою за всіх інших, зрозуміла?

З дзеркала на мене дивиться зосереджена молода жінка, яка явно готова битися до останнього, щоб не стати гіршою за якусь Ірен.

Декілька хвилин зовсім серйозного погляду та стиснутих в нитку губ. А потім залишається тільки швидко пирснути зі сміху. Ні, безперечно, те, що я знаходжуся поруч із Даміром, робить щось із моєю головою. Он уже, як налаштувалась бути дівою-амазонкою та королевою воїнів за щастя та чоловічу увагу.

Вирішивши, що не варто більше зволікати, я швидко пірнаю у ванну, щоб освіжитися, а то Дамір вирішить, що я вирішила стати русалкою. Це не діло.

Всі доглядові засоби, що стоять на поличках, мають нейтральний фруктовий запах. Не знаю, хто цим займався, але смак у нього однозначно є. Тому що так тут пробути, відкручуючи ковпачки та вдихаючи аромат кожного засобу, чи то шампунь, гель для душу чи кондиціонер, можна дуже довго.

Я беру себе в руки та швидко виходжу із ванної. Потім, усе потім.

Чую, що з першого поверху лунають голоси. Дамір і… якийсь жіночий. В мить спалахують яскравим вогником ревнощі та відчуття непотрібності. Не встигли навіть провести разом день, як…

І тої ж хвилини смикаю себе, лаючи останніми словами, бо інший голос… немолодий. І на Ірен аж ніяк не схожий. Може, це і є та людина, яка подбала про мої приналежності для догляду за собою?

Стає соромно за власну нестриманість. Ай-ай-ай, Поліно, поводитися як дурне дівчисько замість того, щоб бути гідною жінкою.

Я швидко йду до своєї кімнати, щоб переодягнутися. Халат – це чудово, але Дамір сказав, що ми кудись поїдемо… Знати б куди…

Запитувати чомусь незручно. Сама не розумію чому, але ніяково та все тут.

«Просто не звикла, що хтось можна хотіти зробити для мене щось хороше і цікаве», – одразу спалахує думка в голові.

Я швидко розкриваю свій багаж. То що у мене тут є? Мабуть, згодиться джинсова спідниця, вона просто диво. І ось ця футболка з ведмедиком та кульбабою. Начебто й надто мило, та водночас дуже нічого.

Я швидко переодягаюся, потім закручую волосся в пучок, вставляю ноги у босоніжки. Виглядаю однозначно молодше свого образу. Що ж… для дівчини це завжди тільки плюс.

Від розглядання себе в дзеркалі відриває стукіт у двері.

– Так, увійдіть! – кричу я.

Двері відчиняються, заглядає Дамір. Оглядує мене з ніг до голови, потім досить посміхається:

– Маленька пухнаста кішечка. Чудово, поїхали. – Він простягає мені руку.

– Куди? – все ж таки питаю я, вкладаючи свою долоню в нього.

– Робити з кішечки тигрицю, – звучить відповідь.

Я можу тільки здивуватися.