Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

Розділ 15

Якби в мене була звичка гризти нігті, коли нервуюсь, то я би сточила свої пальці і пройшлася би по руках усіх присутніх в кімнаті. Так тривожно мені ще ніколи не було. Здавалося, я балансую на канаті, який ось-ось порветься, а піді мною прірва, і навколо літають фурії, намагаючись зіштовхнути вниз.

Після воскресіння Річарда ми налагодили нагляд за монархом. Йому в жодному разі не можна зустрічається з духом його дружини, щоб не «померти» раніше нашого з Монті весілля. Даніель проводив з ним увесь вільний час, а коли втомлювався, я чи Сардинія ходили навколо палат Річарда і прислухалися, чи не з'явилася примара. За контрактом я маю закликати померлу, але якщо бажання не виконується чортівкою, через якийсь час воно реалізувалося магічними силами, що скріплюють договір — вони самі приведуть клієнта до його мрії, впливаючи на перебіг подій та наближаючи горизонти ймовірності. Ночами за королем стежив Відважний. На його присутність Річард реагував спокійно, на відміну від дивовижних поглядів, якими він обдаровував мене та Сардинію.

Себастьян так і не дав мені завдання, і це було головним стресовим фактором. Стоячи за лаштунками імпровізованої сцени, на якій виступала з королівським балетом гномка, мені, на відміну від інших глядачів, не хотілося сміятися. Я хотіла вити від жаху.

Амалія вже зробила доповідь про виконану роботу у боротьбі за покращення умов життя диких борсуків. Лусінда привела на сцену дітей-сиріт, яким допомагала цими днями, і вони разом заспівали пісеньку. Зал просто ридав від розчулення. Сардинія добре показала себе на іспиті

— Відважний її чудово підтягнув. Залишився лише мій вихід. Я не знала, що мені влаштує Себастьян, але вирішила перестрахуватися і прихопила на виступ його кролячу лапку.

Червона, як помідор, гномка зробила невиразну подобу уклону і під мізерні оплески покинула сцену.

— А тепер вітаємо Мізріель де В'єр! — Оголосив мій вихід церемоніймейстер.

Начепивши професійну посмішку, я вийшла на сцену.

— Добрий вечір. Перед початком презентації я хотіла б, щоб Себастьян Брієр, який стежив за його виконанням, дав звіт про мою роботу. Адже завжди важко дати собі щіру оцінку.

Якщо моє судно зараз піде до дна, то потопить нас обох! Брієр явно зніяковів, але швидко приховав це за чарівною усмішкою. Він вийшов у центр сцени, поправляючи на собі жакет.

— Подякуємо Себастьяну за допомогу, — я аплодувала, і мою ініціативу тут же підхопили інші.

— Дякую, не варто мені приділяти стільки уваги. Все ж таки цей день належить нашим прекрасним дівчатам, — втихомирив він наростаючі овації, — що до Мізріель, то можу сказати, що ви гідно виконували своє завдання. Були, звичайно, недоліки, але ми не ідеали…

Я навіть обімліла — не чекала, що він скаже, що я впоралася із завданням. Але прихована образа не давала спокою.

— А можна детальніше про мої недогляди? — Підробила його.

Раз він вирішив, що я впоралася із завданням, якого не існувало, то нехай і сам придумає, де у мене були недоліки. А я послухаюсь.

— У деяких моментах ви трохи перестаралися, міледі де В'єр. Можна було з меншим запалом та старанністю виконувати завдання…

— Ви ж розумієте, Себастьяне, що в ситуації, що склалася, я не могла вчинити інакше. Це завдання зворушило моє серце. Думаю, будь-яка на моєму місці докладала б стільки ж зусиль!

— Може і так…

— А як ви вважаєте, моральний аспект того, що відбувається, вплинув на учасників процесу? Все ж таки така робота робиться не щодня…

Серед спостерігачів прокотилося легке перешіптування.

— Можливо, в цьому є раціональне зерно, — Себастьян підігравав мені. Його забавляло подив оточуючих, і те, з яким розумним виглядом вони намагаються вникнути в наш абсурдний діалог. — Все ж таки я з вами трохи не погоджуся. У цій ситуації викриття моралі і є тим раціональним центром, який закрутив всю ситуацію і дав потужний поштовх для глибокого зростання, який торкнувся кожного, хто брав участь…

Себастьян дивився на мене як бешкетний хлопчик, який потрапив до комода з забороненими батьківськими речами. Я навіть трохи збентежилась від його уваги. Здавалося, він перестав помічати, що ми тут не самі.

— Його Високість принц Монті хоче зробити термінове оголошення! — перебив нас церемоніймейстер.

Зітхнувши з полегшенням, я пішла зі сцени, подумки подякувавши лапці, що приносить удачу. Можливо, вона і стала причиною поблажливості Себастьяна, котрий точно готував для мене щось інше.

Зайнявши місце серед конкурсанток, почула гучний бас Брієра у передньому ряді.

— Ваша Високість, можливо, варто втриматися від гучних оголошень? — звивався відьмак. — Може, варто порадитись, обговорити вибір? Як було минулого разу…

Я згадала, як на минулому етапі відбору Брієр захопив тіло Монті і сам назвав вибрав дівчат замість йому. Зараз, мабуть, Монті йшов усупереч його планам.

— Себастьяне, друже, якщо принц вирішив називати імена переможниць раніше, значить у нього були на те підстави, — виправдовував поспішність сина король Річард. — Нехай висловиться, все ж це він собі вибирає дружину, а не ви, — докорив він Брієра.