Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

Хрещена Фея намагалася щось сказати принцові на вухо, але незвично суворе обличчя молодого монарха не змінилося. Він підвівся на сцену і, повернувшись обличчям до підданих, почав бентежитися споглядати на свої черевики — вся його рішучість зникла.

— Я… Я, Монті… зробив вибір… – Серце перестало битися – невже зараз скажуть імена тих, хто стане фіналістками? – …Лусінда де Вешт та Мізріель де В'єр.

— Це так несподівано, — награно промовила фея, скидаючи з щоки невидиму сльозу, — але я знала, що дійду так далеко.

Я вирішила утриматись від гучних висловлювань.

Після презентації настав час балу та фуршету, і ми перемістилися до тронної зали. До нас підходили з привітаннями, багато чого бажали і пліткували про конкуренток.

Мені шкода, що Сардинія не дійшла до фіналу, але бути дружиною Монті я б і Лусінді не забажала. Хоча ні, саме для неї такий чоловік був би якраз! Оркестр заграв вальс і джентльмени запрошували дам на танець. Монті запросив Лусінду, і я зраділа, що мені не треба терпіти його дивних розмов. Принц хотів загладить провину перед Хрещеною Феєю, переживаючи за свою безпеку. Відмовивши двом кавалерам, я затесалася в ряди не танцюючих. Настрій був як яскравий спалах радості на тлі брудно-сірого неба — швидко промайнув і розчинився в похмурих хмарах.

— Міледі де В'єр, чи можна вас запросити на танець? — гукнув мене Брієр.

Першим поривом було відмовити йому, але, згадавши, як він допоміг мені на презентації, я вирішила погодитися. Взяв мене за руку, ми пішли до танцюючих пар.

— Ти мене приємно здивував, Себастьяне. Думала, виставиш мене в поганому світлі. Я, справді, дуже вражена.

— Не було необхідності…

— Ах, я забула, ти ж можеш зробити вибір замість принца. Щось здивував цього разу підбором наречених. Чи все ж таки вирішив взяти борг грошима?

— Фаворитка і так відома, яка різниця, хто програє? — Він не реагував на мої провокації.

— Тому я взагалі не переживаю. Можеш розчищати льох, незабаром він наповниться золотими монетами. Я нарешті від тебе звільнюся.

Себастьян посміхнувся.

— Я бачив багато магії. Але ще ніколи папірець із штампом не перетворювався на кам'яну фортецю на шляху бажання двох… — він зробив паузу, обмірковуючи слова, — …коханців.

Чомусь мене зачепили його слова і та байдужість, з якою він реагував на те, що я скоро стану чужою дружиною. Залишок танцю я мовчала, та й він не намагався завести розмову. Коли нестерпно довгий вальс закінчився, подякувала Себастьяну реверансом і попрямувала до виходу. Монті шукатиме мене, адже за традицією наступний повільний танець повинен належати мені, але все одно — на сьогодні з мене достатньо суспільної уваги.

У коридорах палацу було тихо, лише здалеку долинав звук музики. Раптом освітлення згасло, лише у вікна пробивалося слабке місячне світло. Я сповільнила крок, побоюючись натрапити на щось. У темряві лунав тихий звук чиїхось кроків.

— Хто тут? Себастьян? Елла?

Кроки припинилися, але й відповіді не було. Я квапливо пройшла вперед, тримаючи напоготові вила. Страх пройшовся морозом по шкірі. Кроки знову поновились. Я побігла, але швидко натрапила на стіну. Обернулася, торкаючись спиною до холодної поверхні, дивилася в темряву, бажаючи побачити переслідувача.

У руці, розсіюючи морок, з'явилися вила, я заплющила очі, щоб не осліпнути від їх яскравого світла. Коли розплющила вії, з горла вирвався німий крик: я була замурована! У невеликій кімнаті не було ні вікон, ні дверей, тільки холодні цегляні стіни з усіх боків. В агонії торкалась кожної цеглини, шукала важіль, який виведе мене назовні, але нічого не знаходила. Зібрала всю магію, що в мене була, і вдарила вилами, але це не дало жодного результату — стіни були непорушні, їх захищала магія. Несподівано вони здригнулися і почали повільно зближуватися, погрожуючи розплющити мене до смерті. Що ближче вони були, то менше залишалося повітря. На мої крики про допомогу ніхто не відгукувався. Затиснувши з двох боків, стіни стискали моє тіло. Здавалося, це кінець.

— Мізріель, дай руку! — крикнув Себастьян.

Він тягнувся до мене в невеликий отвір у стелі.

Насилу просунувши йому долоню, я майже торкнулася його пальцями. Піднявшись на пальчики, мені вдалося до нього дотягнутися, і в момент торкання довкола наших рук затанцювали золотаві вогники, розчинили смертоносні стіни, і випускаючи мене з лещат.

Втративши опори, я обмліла, але чоловік підхопив мене, не давши впасти.

— Як ти мене знайшов?

— Магічна пастка, ще й у мене під носом? Той, хто це влаштував, навряд чи має великий розум… У тебе моя щаслива лапка, — він торкнувся сумочки, що висіла на сукні. — Я завжди знаю, де вона.

— Ах ти, хитрий шахрай! — обурилася я. — То ти знав, що її не було в мене, коли влаштовував погром?

— Як і ти, моя кізочка.

Обурена його обманом, я злізла з його рук.

— Ошуканець!

— І ця твоя подяка за спасіння? — щиро здивувався.

— Може, ти сам і влаштував пастку?

— Якби я хотів тебе вбити, то зробив би це вже сто тисяч разів.