Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

Масе пішов виконувати доручення та повернувся ні з чим. Мюрад мав зухвалість запустити йому в голову шматком вельми жирної пахлави, який він вже встиг надкусити.

— Ця комедія триває вже досить довго, — сказав месьє де Майє рішуче й холоднокровно. — Я знаю засіб розібратися в цій справі з грамотами. І повірте мені, якщо виявиться, що він їх не має, його поведінка дозволить мені без жодних гризот совісті викинути його на вулицю — його самого, а також скотину, рабів та лахміття.

На цих словах консул наказав подати собі карету та незабаром опинився в Паші.

З цієї аудієнції він повернувся дуже задоволений, та чудово спав уночі. Нажаль, наступного ранку, тоді, коли він заходив до свого робочого кабінету, йому доповіли про візит отця Плантена.

Цей єзуїт прибув до Каїру невдовзі після від’їзду отця де Бревдана. Серцевий напад, який спіткав отця Габорйо, дав новому прибулому змогу діяти офіційно: за кілька тижнів отець Плантен зробився офіційним представником ордена єзуїтів у цьому регіоні Сходу.

Це був сорокарічний чоловік, який отримав свої міцні широкі плечі у спадок від родини, що впродовж століть присвячувала себе торгівлі великим рогатим скотом у краї Шароль. Він мав довгі, тонкі руки, які завжди складав та рознімав дуже повільно, дивлячись на них із ніжністю, — можливо через те, що вони єдині суперечили його купецькому походженню. Обличчя в нього здавалося розчавленим під величезною та вже сивою брилою верхньої півкулі черепа, яка попереду нависала понад очима важким широким чолом. Високе чоло — звичайно символ розуму — надавало йому, навпаки, трохи обмеженого виразу, настільки воно, здавалося, тиснуло на обличчя та навіть на всю його особу. З такою зовнішністю отець Плантен мав зробитися або живодером, або музикою. На щастя, він схилився в бік науки та поступив у послушники. З часу прибуття до Каїру йому тисячу разів вдалося виказати в консульстві підозрілість характеру та прихильність до таємних інтриг. Спершу месьє де Майє вирішив, що цей отець прямий та простуватий, але ж перше зіткнення з подвійністю цього характеру швидко переконало консула в помилці: тепер він вважав підступність священика цілком безмежною.

— Яке щастя бачити вас, отче! — сказав консул, помітивши на порозі свого кабінету людину в чорному.

У той самий час він покликав собі на допомогу обережність, яку застосовують при ловлі рогатиною отруйного гаспида.

Отець Плантен не підлабузнювався: свою виверткість він приховував під майже воєнною суворістю. Він гучним голосом немов прогавкав «Ваша Ясновельможносте!», після чого витягнувся по стійці струнко. Месьє де Майє підхопив його за лікоть та посадив у крісло.

— Я одержав ваш лист, Ваша Ясновельможносте, — сказав єзуїт. — Дякую вам за нього. Оце так новина! Тиждень тому ми довідалися від вас, що отець де Бревдан, на жаль, не зміг завершити подорожі. Але, за винятком цього нещастя, усе йде добре: прибув посол!

Консул сповістив представника ордена єзуїтів про повернення місії, але приєднатися до делегації, яка їздила їй назустріч, не запросив. Тепер виявлялося, що відмова в цій честі була для того доброю послугою.

— Здається — але ж ви мені зараз це й підтвердите, — продовжував священик, — вони привезли троє уродженців Абіссінії?

— Про це мені теж доповідали, — сказав консул.

— Як, ви ще їх не бачили?

— Тільки краєм ока.

Месьє де Майє не хотів ділитися історією суперечки навколо вірчих грамот з цим розповсюджувачем небезпечних пліток.

— Вони щойно прибули, не забувайте, — додав він про всяк випадок.

Людина в чорному струснула кілька разів головою, що, зважаючи на можливу вагу цієї голови, завжди та в усіх викликало сильну тривогу за її власника.

— Троє абіссінців у колежі Людовіка Великого, на місцях, призначених для учнів зі Сходу — ось що буде величезною подією, — промовив єзуїт із палаючими очима.

Консул вичавив посмішку.

— Чи сповістили вас, Ваша Ясновельможносте, — продовжував священик, нахиляючись уперед, — що капуцини полонили їх семеро під час війни Ефіопії з королем Сенаару. Семеро! Ви це усвідомлюєте? Отже, вони поїдуть просто до Риму…

Він схилився та заговорив ще тихше:

— …якщо турки дадуть їм сісти на корабель.

Він супроводив ці слова усмішкою, яка красномовно свідчила про його намір не пускати речі на самоплив.

— Ми матимемо ті ж самі труднощі, — наважився сказати консул, який одразу ж про це пожалів, — з вивозом з країни трьох абіссінців, які приїхали до нас…

— Та годі вже вам, Ваша Ясновельможносте, — сказав єзуїт, велично підводячись, — хай там що, а бажання Короля Франції важить тут немало. Турок, здається, нас слухає. Зважте, що я кажу більше, ніж маю казати: кінець-кінцем, то ви є дипломат. Ви повинні розумітися на таких речах краще, ніж я.

Месьє де Майє був у захваті від винахідливості цієї з виду твердолобої людини, яка так і сипала підступними натяками, немов та стара дуенья. Він вирішив піти у наступ.

— Дипломатичні справи є, дійсно, доволі складними, мій отче, та, якщо дозволите мені говорити прямо, вони є ще складнішими, ніж ви собі уявляєте. Головне, бачте, полягає в тому, щоб усе робилося певним чином і в певній послідовності. Ви — людина, яка служить вірі, — звикли мати справу з тими ефірними рухами, котрі пов’язані з сяянням Святого Духа, коли Він відвідує чиюсь душу. А ми знаходимося на рівні грунту: політика пов’язана з рухами людей. Їх не можна квапити…

Священик з цієї тиради нічого не зрозумів. Він лише пильно подивився на консула своїми глибоко посадженими очима та збагнув, як це бувало з його батьком, коли тому хтось підсував жирну та спокійну скотину з якоюсь прихованою вадою, що дипломат недоказав чогось дуже важливого.

Розмова продовжувалася ще хвилин з десять, але більше він нічого не дізнався.

Вийшовши на вулицю, єзуїт трохи поміркував, а потім попрямував до будинку Понсе. Він постукав у двері, але Жана-Батіста вдома не було. Тоді він пішов до венеціанців. Старий турчин, що спав за воротами садка, відповів отцю Планетну, що Його Ясновельможність посол Ефіопії нікого не приймає.

Єзуїт пішов геть у глибокому непорозумінні.

* * *

Метр Жюремі повертався таємно, під покровом ночі, не лишаючи, біля консульства, густої тіні дерев, що росли перед ним. Вдома він знайшов Посне, який зустрів його так, немов вони розлучилися два місяці тому.

— А я гадав, що вони тут приймають тебе як героя, який розповідає про свої подвиги юрбі захоплених слухачів! — сказав протестант, коли Жан-Батіст переказав йому події останніх днів.

— Неначе