Читати книгу - "Як народжуються емоції"

Ці спостереження дають розгадку таємниці, що відкривала розділ 1: чому об’єкти дослідження в моїх експериментах в аспірантурі здаються нездатними розрізняти відчуття тривоги та депресії? Однією з причин, яку ми вже розглядали, є емоційна гранулярність: деякі мої об’єкти могли б, мабуть, конструювати більш точно підігнані емоції, ніж інші. Але тепер на світло виходить друга причина: «Тривожність» і «Депресія» є поняттями для категоризації аналогічних відчуттів.

Коли мої об’єкти почувалися неприємно, я роздавала їм шкали оцінок для повідомлення їхніх відчуттів, але лише з точки зору тривожності та депресії. Люди використовуватимуть для опису своїх відчуттів будь-які мірки, які ви їм дасте. Якщо людина почувається погано, а ви дасте їй лише шкалу тривожності, вона повідомить про свої відчуття, використовуючи слова тривожності. Вона може навіть прийти до відчуття тривожності в міру того, як слова наставляють її моделювати відчуття «Тривожності». Аналогічно, якщо ви дасте їй шкалу депресії, вона повідомить про свої відчуття, використовуючи слова депресії, і може так само прийти до відчуття депресії. Це б пояснило мої загадкові результати. Поняття на кшталт «Тривожності» і «Депресії» дуже мінливі та піддатливі. Слова в анкетах можуть впливати на категоризації людей, достоту як метод базових емоцій впливає на спри­йняття за допомогою свого переліку назв емоцій.

Із чимось подібним я нещодавно зіткнулася в кабінеті лікаря. Протягом деякого часу я почувалася втомленою, набрала трохи зайвої ваги, і лікар запитав: «У вас депресія?» Я відповіла: «Ну, смутку наче немає, але більшість часу я відчуваю просто смертельну втому». Він заперечив: «Можливо, у вас депресія, а ви про це й не знаєте». Лікар не розумів, що неприємний афект може мати фізичну причину, якою в моєму випадку був, мабуть, брак сну через керівництво лабораторією із сотні людей, роботу над цією книгою до пізньої ночі та намагання бути доброю матір’ю доньки-підлітка, плюс іще один невеликий момент під назвою менопауза. (Я заходилася пояснювати йому про інтероцепцію та бюджет тіла.) Але ось у чому річ: якби він просто діагностував у мене депресію, то міг би дійсно культивувати в мене відчуття депресії в той момент. Звичайно, я була втомлена і, мабуть, мала якесь запалення, що відбувалося через певний хронічний стрес. Якби я не опиралася, то могла б піти додому з прописаними антидепресантами та вірою, що з моїм життям або мною щось серйозно не так, раз я не можу з цим упоратися. Ця віра могла б погіршити мій розбалансований бюджет тіла, якби я почала шукати проблеми у своєму житті… адже завжди можна щось знайти, як добре пошукати. Натомість ми з лікарем розглянули питання бюджету тіла й пошукали способи його виправити. Лікар цього не усвідомлював, але він конструював мій досвід разом зі мною. Він хотів сконструювати одну соціальну реальність, а я мала іншу.

• • •

Коли помилка передбачення від світу домінує над передбаченням, у вас може виникнути тривожність. Уявіть, що ви б не могли передбачати взагалі, ніколи. Що б із цього вийшло?

Для початку, ваш бюджет тіла був би розладнаний, бо ви не могли б передбачати ваші метаболічні потреби. Ви мали би проблеми з інтеграцією сенсорних сигналів від органів зору, слуху, нюху, інтероцепції, ноцицепції та інших сенсорних систем в одне зв’язне ціле. Таким чином, у вас би порушилося статистичне навчання, ускладнюючи засвоєння базових понять, навіть упізнавання тієї самої людини з різних кутів зору. Багато речей опинилися б поза вашою афективною нішею. Якби ви були в цій ситуації дитиною, то, найімовірніше, перестали б цікавитись іншими людьми; ви би припинили дивитися на обличчя ваших доглядальників, ускладнюючи для них регулювання вашого дуже підірваного бюджету тіла та розриваючи надзвичайно важливий зв’язок між вами. Ви б також мали проблеми із засвоєнням суто психічних понять соціальної реальності, бо вони засвоюються зі словами, а ви перестали цікавитися людьми, тому вам, мабуть, було б важко вчити мову. У вас би ніколи не розвинулася потрібна поняттєва система.

Нарешті, ви б існували в неперервному потоці неоднозначних сенсорних сигналів з недостатньою кількістю понять, здатних допомогти вам їх розтлумачити. Ви б постійно перебували в стані тривожності, бо відчуття непередбачувані. По суті, ви мали б повне порушення інтероцепції, понять і соціальної реальності. З метою хоча б якогось навчання ваші сенсорні сигнали мали б бути дуже послідовними, навіть стереотипними, з якомога меншим рівнем мінливості. Не знаю, як для вас, а для мене цей набір симптомів надто вже нагадує аутизм.

Безперечно, аутизм є неймовірно складним станом і величезним полем для досліджень, і його не можна зводити лише до кількох пунктів. Аутизм також надзвичайно мінливий — цей термін застосовується до широкого спектру симптомів, що, мабуть, мають багато складних причин. Я лише кажу про можливість того, що аутизм є розладом передбачення.

Люди з аутизмом, здатні описати їхні переживання, розповідають речі, сумісні з цією ідеєю. Темпл Ґрандін, одна з найвідоміших та найвидатніших особистостей з аутизмом, чітко пише про свій брак передбачень та перевагу помилок передбачення. «Раптові гучні звуки б’ють мені по вухах, наче бормашина по нервах», — пише вона в книзі «Погляд на аутизм зсередини». Ґрандін красномовно описує, як вона боролася за формування понять: «Коли я була дитиною, то відрізняла собак від котів, сортуючи тварин за розміром. Усі собаки в нашому районі були великими, доки сусіди не завели таксу. Пам’ятаю, як я дивилася на цього маленького песика й намагалася визначити, чому ж він — не кіт». Наокі Хіґашида, тринадцятирічний хлопчик з аутизмом, який написав книжку «Чому я стрибаю», описує свої спроби категоризації так: «Спочатку я сканую свою пам’ять, аби знайти в ній досвід, найближчий до того, що наразі відбувається. Коли ж я знаходжу достатньо близьку відповідність, моїм наступним кроком є спробувати згадати, що я сказав минулого разу. Якщо мені пощастить, я наштовхуюся на корисний досвід, і все йде добре». Іншими словами, не маючи належно функціональної поняттєвої системи, Хіґашида мусить докладати зусиль, аби зробити те, що мізки інших роблять автоматично.

Інші дослідники теж сьогодні припускають, що аутизм є недостатністю передбачення. Одні вважають, що аутизм здебільшого спричиняється дисфункцією контрольної мережі, створюючи модель світу, надто специфічну до кожної ситуації. Інші вбачають проблему в дефіциті нейрохімічної речовини під назвою окситоцин, що призводить до проблем в інтероцептивній мережі. Я ж підозрюю, що у випадках аутизму існує не лише проблема однієї мережі, а ціле меню різних варіацій унаслідок дегенерації. Фактично, аутизм характеризується як розлад неврологічного розвитку, надзвичайно мінливий у своїй генетиці, нейробіології та симптомах. Я припускаю, що проблеми починаються зі схеми бюджетування тіла, бо вона присутня в людей від народження, і все статистичне навчання ґрунтується на регулюванні бюджету тіла (розділи 4 та 5). Зміни в цій схемі змінюють траєкторію розвитку мозку. Без повністю завантаженого передбачливого мозку ви залишалися б у владі вашого середовища. Ви б мали мозок, керований стимулом і реакцією, коли нервова система оптимізується для більш метаболічно ефективної організації мозку. Це могло б пояснити переживання людей з аутизмом.

• • •

Ви вже зрозуміли, що декілька відчутних та серйозних розладів можуть усі бути пов’язані