Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

що людство сяде в одну калюжу. Хай що хтось думає про історію клімату, це некоректний вислів. Якщо кліматичні зміни насамперед виявляють себе в суспільстві як зміни у водоймах, то води вражають усіх по-різному. Природа води несправедлива й так було впродовж усієї історії людства — вода необхідна всім, але поводиться й розвивається по-різному, не лише в різних куточках планети, а й у різний час в одному місці. Це контрольований ресурс, на який усім людям завжди та всюди так чи інакше доводилося зважати, щоб вижити. Колообіг води в унікальний спосіб об’єднує всіх людей. Вода, яку п’ємо сьогодні, може бути тою самою водою, що текла каналами Шумеру або Нілом, коли будували піраміди. Вода, яку діти в Каліфорнії п’ють зранку, може бути водою, яку торік пили старі прибічники партії в Китаї. Тому зміни в колообігу води або в гідрологічному циклі матимуть глобальні наслідки, але вони будуть особливі й різнитимуться від місця до місця, адже вода має одну особливу рису — вона загальна й унікальна водночас.

Отже, колообіг води гуртує людство й водночас створює розбіжності між людьми та суспільствами. Гідрологічний цикл мав і має досі низку різних версій. В одних місцях води багато, в інших — мало. На планеті є моря, озера та пустелі, а також усі можливі варіанти водойм, екосистем і кліматичних зон. Одні живуть, як у раю, серед лугів і води, інших натомість оточує золота пустеля, у якій дві краплі води падають з інтервалом у рік.

Це також означає, що зміни клімату матимуть різні наслідки в різних місцях, але знань про регіональні кліматичні умови досі так обмаль, а наявні дослідження так суперечать одне одному, що жоден вчений не може достеменно сказати, як ці наслідки різнитимуться. Одні вважають, що внаслідок змін клімату в Сахарі буде більше опадів, другі твердять протилежне — що опадів буде менше і Сахара «перестрибне» Середземне море, спричинивши опустелювання в Іспанії. Якщо стане тепліше, деякий час води в річках Азії буде більше; може, це стосуватиметься й Нілу — хоч фахівці не знають, чи буде більше опадів у районі навколо Блакитного або Білого Нілу. Деякі науковці вважають, що дощ ітиме над ефіопськими горами, інші — що над ними опадів буде менше. Одні вважають, що озеро Вікторія поливатимуть більше дощів, тоді як інші стверджують, що менше. Знань про рух води в атмосфері, у природі та вітрах над Африкою поки замало, щоб дати остаточну відповідь на котрусь із цих проблем. Наскільки передбачення вчених про наслідки кліматичних змін на глобальному рівні — то ненадійні пророцтва чи вони ґрунтуються на надійних даних, у цьому контексті відіграє меншу роль. Розвиток людських суспільств — це не результат абстрактної, середньої погоди, на нього впливає непередбачуваність і зміни, пов’язані з конкретними та матеріальними рухами води в суспільстві на регіональному й локальному рівнях.

У дослідницькій спільноті немає єдності щодо швидкості танення льодовиків у Ґренландії й того, чи тануть вони там більше, ніж в інших місцях; дехто навіть стверджує, що в певних районах острова тане більше. Однак річ у тім, що в Ґренландії багато хто побачить переваги розталої криги. Тоді цей острів зможе стати найбільшим виробником гідроенергетики. Лід вміщує неймовірну кількість води, яка до того ж падатиме з великої висоти. Може, під кригою знайдуть поклади цінних металів. Тож залежно від місця проживання на планеті кожен матиме різні інтереси щодо збереження сучасного клімату, циклу опадів і змін рівня моря. Люди в межах однієї країни можуть по-різному ставитися до кліматичних змін — селянин і власник готелю матимуть різні інтереси щодо тривалого дощу. Наслідки змін також різнитимуться в різних частинах однієї країни. Отже, як і всі інші кліматичні зміни в історії, ця зміна не згуртує людство до спільного спротиву чи пристосування. Інший погляд на це ігнорує історію, усю палітру мінливості природи та водойм, а також розбіжності інтересів індивідів та суспільства. А так годі зрозуміти глобальну дискусію про протидію кліматичним змінам.

Перші відомі нам потопи також були вкрай несправедливі. І потоп в «Епосі про Гільгамеша», і християнський та єврейський Великий потоп, у якому Яхве або Бог знищили все живе на планеті, за винятком Ноя, його дружини та тварин, що він узяв зі собою на ковчег, і Раґнарьок, і Фімбулвінтер у скандинавській міфології — усі ці легенди можна тлумачити як збірне людське уявлення про іманентну несправедливість природи. В усіх цих сюжетах бо вижило обмаль. Решта зникла.

  Боги або людина як владар природи

Непевність, пов’язана з роллю та поведінкою води, відіграла головну роль у більшості релігій із часів Шумеру та Стародавнього Єгипту[377]. Міфи про створення світу та описи Бога в Біблії та Корані загрáють новими барвами, якщо читати їх уголос на горі Нево, з якої Мойсей побачив Землю Обітовану. Тоді єдина вода перед очима — пустельні міражі й оаза Єрихон, що її Яхве, за легендами, пообіцяв ізраїльтянам. Тоді чітко видно зв’язок між довкіллям і тою вагою, що її тексти надають воді, її ролі та значенню як релігійного об’єкта та метафори. Послання Яхве й Аллаха, як вони відкрилися пророкам, мали ж розуміти лише обрані. У такій екологічній перспективі зрозуміло, що три головні книги трьох великих монотеїстичних світових релігій — ісламу, юдаїзму та християнства — мають кілька спільних рис: уявлення, що їхній бог створив усіх живих істот із води, а найпоказовішою рисою раю є те, що там — на відміну від світу людей — годі перейматися браком води. І навпаки, забагато води, як-от потоп, ставало способом покарати людей.

Розгорни Старий Заповіт і спробуй позбутися думок про щедро политі дощем землі, всипані квітами узбіччя й зелені околиці, які зволожує саме небо. А поки у твоїй уяві розсипається пустеля, можеш подумати про Мойсея та його групу, що мандрували від джерела до джерела в пустелі Синай упродовж сорока років. Там, де була вода, можна було перепочити. Там, де текла вода, було життя. У Книзі Буття 2:4—7 написано: «Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог создав небо та землю. І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю. І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею». Саме вода створила Едемський сад, а річки, що витікали з Едему, — світ для людей. Міф про створення світу в ісламській традиції має багато спільних рис зі Старим заповітом. У Корані зазначено: «Аллах створив усiх живих iстот iз води» (сура 24, 45) і «Вiн — Той, Хто створив людину з води й дарував їй родичiв та своякiв» (сура 25, 54)[378]. Вода в цих текстах також описана як засіб, через який Бог або Аллах демонстрував усемогутність. Адже для всіх, хто жив у регіоні, звідки релігії брали початок, вода була буквально ресурсом життя та смерті. Водночас вона була мінлива й поза владою людини. У Старому заповіті та Корані можна знайти багато місць, де описаний дуалізм