Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

А от Ален думала зовсім інакше. Дівчина бачила, як Роан розривається на куски. Він просто розвалювався, хоча цього не було видно ані при розмові ані під час переписки з кимось. Тільки опісля він знімав маску. І вона бачила його справжнього.

За ці кілька днів він почав помітно змінюватися. Настільки сильно, що Ален це відразу помітила. Вона розуміла, якою важливою для нього зараз є будь-яка підтримка того, хто може його заспокоїти, поговорити, обняти. Саме цього йому зараз так не вистачало.

Звісно, вона не може йому ні в чому допомогти. Зате може подарувати любов, зігріти серце, котре так потребує тепла. Хіба це так багато коштує. Зовсім ні.

У свій час вона також потребувала цього. адже після смерті батьків, залишившись в селі з бабусею і дідусем, вона втратила люблячу сім’ю. А ті, хоча і старалися як могли, все одно не могли дати те, що дають мама з татом. Крім того, вона ще й завжди була обосіблена. З нею мало хто дружив. Навіть рідна, старша сестра не дуже хотіла гратися. Чому так? Ален пояснити не могла. Тай не треба. Що це дасть! Є факт. І є бажання. Або його нема. Все решта формальне пустослів’я. Не більше.

Дівчина здогадувалася, що коїться в душі Роана. Вона розуміла, як йому зараз важко. Тому вона старалася як могла відволікти його бодай трохи від всього того. Іноді він притулявся до неї всім тілом і вони так засинали під тиху мелодію, яка гра з маленької колонки поставленої в протилежному кінці кімнати.

І її тепло гріло його втомлене серце. І він потроху зливався з нею душами, творячи єдине ціле.