BooksUkraine.com » Бойовики » Дівчина у потягу 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина у потягу"

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дівчина у потягу" автора Пола Хокінс. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 86
Перейти на сторінку:
вирішив, що саме так я і подумаю?

Він підходить трохи ближче.

— Що ти накоїла? — із посмішкою питає він. — У тебе винуватий вигляд. — Він обіймає мене за талію, притягує ближче. Я відчуваю, що від нього тхне пивом. — Щось погане?

— Томе…

— Тс-с-с, — промовляє він та цілує мене в губи, починає розстібувати джинси. Повертає мене. Я не хочу кохатися, але не знаю, як відмовити, тож заплющую очі, намагаюся не думати про те, що він з нею, намагаюся пригадати перші дні нашого знайомства, коли, затамувавши подих, бігали порожнім будинком на Кренгем-стрит, такі відчайдушні, пристрасні.

Неділя, 18 серпня 2013 року

Рано-вранці

Я просинаюся від переляку; за вікном досі темно. Мені здається, я чую плач Еві, але, коли йду перевірити, бачу, що вона міцно спить, затиснувши ковдру кулачками. Повертаюся назад у ліжко, але не можу заснути. З думки не йде телефон у шухляді. Дивлюся на Тома — він спить, звісивши ліву руку, закинувши голову назад. Судячи з його дихання, він також міцно спить. Вислизаю з ліжка, висуваю шухляду, дістаю телефон.

Внизу на кухні обертаю телефон у руках, збираючись з духом. З одного боку, бажаю знати, з іншого боку — ні. Хочу переконатися, проте відчайдушно хочу помилитися. Вмикаю телефон. Натискаю «один» та тримаю клавішу. Чую голос на автовідповідачі. Жодних нових текстових чи то голосових повідомлень. Чи не бажаю я змінити налаштування? Натискаю відбій, але мене раптом охоплює стовідсотково ірраціональний страх, що телефон задзеленчить і Том зі спальні почує дзвінок, тож я відчиняю скляні двері та виходжу на вулицю.

Під ногами волога трава, повітря прохолодне та важке від запаху дощу та троянд. Ген-ген удалечині чую, як гуркотить потяг. Відходжу майже до паркану, перш ніж знову з’єднуюся з голосовою поштою: чи не бажаю я змінити налаштування? Так, бажаю. Лунає сигнал, я чую її голос. Її голос, не його. «Привіт, це я, залиште повідомлення».

Серце зупиняється.

Це не його телефон, а її.

Я знову прокручую запис.

«Привіт, це я, залиште повідомлення».

Це її голос.

Я не можу ані поворушитися, ані дихати. Знову прокручую запис, а потім ще раз. Горло стискає, таке відчуття, що зараз я втрачу свідомість, і раптом нагорі спалахує світло.

Рейчел

Неділя, 18 серпня 2013 року

Рано-вранці

Один уривок спогадів тягне за собою інший. Ніби я всі ці дні, тижні, місяці рухалася навпомацки, а потім, нарешті, за щось схопилася. Ніби проводила рукою по стіні, щоб намацати шлях з однієї кімнати в іншу. Врешті-решт рухливі тіні почали зростатися, за деякий час мої очі звикли до мороку, і я змогла бачити.

Проте не одразу. Спочатку про те, що мені лише здавалося спогадами, що, напевно, мені наснилося. Я сиділа на дивані, майже паралізована від шоку, запевняючи себе, що вже не вперше я щось згадую неправильно. Уже не вперше мені здається, що події відбувалися у певній послідовності, а насправді все було взагалі інакше.

На кшталт того випадку, коли ми завітали на вечірку до одного з Томових колег, я напилася, але ми добре розважилися. Пам’ятаю, як цілувалася з Кларою на прощання. Клара — то дружина колеги Тома, прекрасна, доброзичлива, привітна жінка. Пам’ятаю, як вона пропонувала ще коли-небудь зустрітися; пам’ятаю, як тиснула їй руку.

Я так ясно все пам’ятаю, але виявилося, що все — неправда. Я дізналася про це наступного ранку, коли Том відвернувся від мене, коли я наважилася з ним заговорити. Мені відомо, що це неправда тому, що він сказав, що дуже розчарований та збентежений, бо я звинуватила Клару в тому, що вона з ним загравала, що зі мною сталася істерика, що я поводилася агресивно.

Коли я заплющила очі, відчула тепло її руки у своїй долоні, але насправді цього не було. Насправді ж Том був змушений майже нести мене додому, я ридала та волала всю дорогу, а бідолашна Клара щулилася від жаху на кухні.

Тож коли я заплющила очі, коли забулася сном і знову опинилася в тунелі, попри те що я відчувала холод та огидне, затхле, смердюче повітря, попри те що бачила людину, яка наближалася до мене, харкаючи гнівом, із здійнятими кулаками, — це було неправдою. Жах, який я відчувала, був несправжнім. А коли тінь завдала мені удару, а потім залишила на землі в сльозах та крові — це також було неправдою.

Тільки цього разу то була правда! Я все бачила. Я настільки приголомшена, що неспроможна в це повірити, але, спостерігаючи за сходом сонця, я відчуваю, як імла розсіюється. Усе, що він казав мені, - суцільна брехня! Мені не здалося, що він вдарив мене. Я це достеменно пам’ятаю. Саме так, як пам’ятаю, що прощалася з Кларою після вечірки, як потискала її долоню. Саме так, як пам’ятаю страх, коли опинилася на підлозі, а поряд лежала ключка для гольфа — і тепер я знаю, мені точно відомо, що не я розмахувала тією ключкою.

Не знаю, що робити. Несуся нагору, натягую джинси, кросівки, кваплюся назад. Набираю їхній номер, домашній, очікую дзвінків, потім кладу слухавку. Не знаю, що робити. Варю каву, даю їй охолонути, набираю номер детектива Райлі, одразу ж кидаю слухавку. Вона мені не повірить. Точно знаю — не повірить.

Прямую на вокзал. Сьогодні неділя, перший потяг не раніше, ніж за півгодини. Мені нічого не залишається, як сісти на лавку, або кружляти від недовіри до відчаю і знов до недовіри.

Усе — омана. То не гра моєї уяви, що він мене вдарив. Мені не здалося, що він поспіхом віддалявся від мене, стиснувши кулаки. Я бачила, як він озирався, кричав. Я бачила, як він крокує вулицею з жінкою, бачила, як вони разом сідають в автівку. Мені це не наснилося! І раптом я розумію: усе дуже просто, до біса, чорт забирай, просто! Я все пам’ятаю, просто спогади переплуталися. Я перенесла образ Анни, яка бігла від мене в синій сукні, в інший сценарій: коли Том з якоюсь жінкою сідають у автівку. Тому що на цій жінці, зрозуміло, не синя сукня — вона в джинсах та червоній футболці. Ця жінка — Меґан.

Анна

Неділя, 18 серпня 2013 року

Рано-вранці

Я жбурляю телефон через паркан якнайдалі; він падає десь на межі кам’янистого насипу та колії. Мені здається, я чую, як він котиться до колії. Здається, я досі чую її голос. «Привіт, це я, залиште повідомлення». Здається, у мене у вухах ще довго

1 ... 71 72 73 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у потягу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у потягу"