Читати книгу - "Консуело"

але постарався навіть не наступити на тінь, яка відкидається нею впоперек дороги, а коли мій батько кілька разів проходив через цю тінь, Альберт був явно схвильований і страшно стривожений. Коли ж батько зупинився біля самого стовбура, Альберт скрикнув і почав наполегливо гукати його звідти. Він довго відмовлявся пояснити це дивацтво, але, поступаючись нарешті проханням усієї родини, повідав, що під цим деревом було колись скоєно страшний злочин і закопано трупи. Капелан, припускаючи, що Альберт міг звідки-небудь довідатися про те, що в давнину на цьому місці було вчинено вбивство, вирішив, що його обов'язок розізнати про це, щоб поховати забуті людські останки.

«Подумайте гарненько про те, що ви збираєтеся робити, — сказав капеланові Альберт із тим сумним і в той же час глузливим виглядом, який йому властивий. — Чоловік, жінка й дитина, яких ви знайдете там, були гуситами; і цей п'яниця Вінцеслав, ховаючись у наших лісах і боячись, щоб вони не побачили й не виказали його, звелів своїм солдатам убити їх».

Із моїм кузеном про цю подію більше не заговорювали. Але дядько вирішив перевірити, було це в сина інтуїцією чи фантазією, і звелів уночі розкопати місце, вказане моїм батьком. Там дійсно знайшли три кістяки — чоловіка, жінки й дитини. Кістяк чоловіка був укритий величезним дерев'яним щитом, який носили гусити; щит цей легко було розпізнати по вигравіруваній на ньому чаші з таким латинським написом: «О смерть, як гірко згадувати про тебе злим людям, але з яким спокоєм думає про тебе той, хто чинить справедливо, пам'ятаючи про свою кончину».

Останки їх перенесли подалі, у глиб лісу; і коли через кілька днів Альберт проходив повз цю ялину, батько мій помітив, що він робить це без відрази, хоча на вигляд тут нічого не змінилося й земля була як і раніше вкрита камінням і піском. Він навіть не пам'ятав про хвилювання, що його відчув тут, а коли з ним заговорили про це, насилу пригадав, як було діло.

«Очевидно, ви помилилися, — сказав він моєму батькові. — Мабуть, я дістав застереження в іншому місці. Я впевнений, що тут нічого немає, тому що не почуваю ні холоду, ні тремтіння, ні душевного болю».

Моя тітонька схильна приписувати цю здатність Альберта особливій милості провидіння, але кузен мій завжди такий похмурий, такий змучений і такий нещасний, що важко осягнути, за що провидіння могло б нагородити його таким згубним даром. Якби я вірила в існування диявола, то вбачала б більше правильності в припущеннях капелана, який вважає всі галюцинації Альберта справою рук ворога роду людського. Дядько Християн, що більш розважливий і більш твердий у релігії, ніж усі ми, пояснює досить правдоподібно багато чого з того, що відбувається з його сином. Він гадає, що, незважаючи на всі старання єзуїтів під час Тридцятилітньої війни й у наступний період спалити всі єретичні писання в Чехії й зокрема ті, що перебували в замку Велетнів, незважаючи на ретельні пошуки, які провів наш капелан у всіх кутках будинку після смерті тітоньки Ванди, у якій-небудь схованці замку могли зберегтись історичні документи часів гуситів, і Альберт знайшов їх. Дядько Християн вважає, що читання цих шкідливих рукописів справило найсильніше враження на хвору уяву його сина й деякі подробиці подій минулого, зовсім тепер забуті, але збережені в точності в цих рукописах, він наївно приписує власним спогадам про своє колишнє існування на землі. Цим легко пояснюються всі казки, які він нам розповідає, і його незбагненні зникнення на цілі дні й навіть тиждень. Треба вам сказати, що ці зникнення повторювалися не раз, і притому важко припускати, щоб він ховався де-небудь поза замком. Щораз, коли він зникав, знайти його було зовсім неможливо, хоча ми цілком упевнені в тому, що жоден селянин не давав йому ні пристановища, ні їжі. Ми вже знаємо, що в нього бувають напади летаргічного сну, коли він лежить цілими днями, замкнувшись у своїй кімнаті. Якщо під час цих нападів зламати двері й почати метушитися довкола нього, з ним починаються судороги. Відтоді, як це з'ясувалося, його, зазвичай, залишають у цілковитому спокої. Очевидно, у цей час у голові його відбуваються предивні речі, але ніякий шум, ніяке видиме хвилювання не видають їх, і ми довідуємося про них лише згодом, з його ж розповідей. Опам'ятавшись, він почувається спочатку набагато краще, але потім у нього знову з'являється збуджений стан, який усе підсилюється, поки не настає новий напад. Він начебто передчуває тривалість цих нападів, тому що перед особливо довгочасними зазвичай іде кудись і ховається, — мабуть, у якій-небудь гірській печері або в якому-небудь підвалі замку, відомих йому одному. Виявити його притулок досі не вдалося. Це особливо важко зробити тому, що, тільки-но за ним починають стежити, спостерігати або просто розпитувати його, він зараз же серйозно занедужує. Тому вирішили надати йому повну волю: адже ці зникнення, що так лякали нас спочатку, тепер видаються нам цілющими кризами в його хворобі. Коли Альберт зникає, тітонька, щоправда, сильно горює, а дядько молиться, але ніхто не робить спроб знайти його. А я, скажу вам відверто, просто зачерствіла. Печаль із часом перетворилася в мене на нудьгу й відразу. Для мене краще вмерти, ніж вийти заміж за цього маніяка. Я визнаю за ним великі достоїнства, але хоча, може, ви й скажете, що мені не варто було б надавати значення його дивацтвам, позаяк вони є наслідком хвороби, все-таки вони дратують мене, тому що це бич як мого життя, так і життя всієї нашої родини.

— Мені здається, що це не зовсім справедливо, мила баронесо, — сказала Консуело. — Тепер я прекрасно розумію ваше небажання вийти заміж за графа Альберта, але чому ви перестали ставитися до нього зі співчуттям, цього я осягнути не можу.

— Бачите, мені важко спекатися переконання, що в його божевіллі є щось умисне. Безсумнівно, у нього дуже сильний характер, і я знаю тисячі випадків, коли йому вдавалось опанувати себе. Він може, якщо захоче, навіть віддалити настання нападу: я сама бачила, як він відмінно справлявся з ним, коли присутні не звертали на його стан особливої уваги. І навпаки, коли він бачить, що ми готові повірити йому, боїмося за нього, він начебто навмисно зловживає тією прихильністю, що ми до нього почуваємо, і намагається здивувати нас своїми витівками. Ось чому я сердита на нього й часто прошу його покровителя Вельзевула[122] раз назавжди увільнити нас від нього.

— Як жорстоко ви жартуєте над нещасною людиною, — сказала Консуело. — Його